«У нас в Регионе не звонят, а звонят»

Что вы думаете по поводу предоставления русскому языку статуса государственного? Для Донбасса это, по-моему, весьма актуально…

januk_225309-220Не такая уж это и проблема. По крайней мере, никакой напряженности по этому поводу в области нет. Напротив, у нас очень лояльный народ. Поговаривают, конечно, еще об этом, «не навчилися ще дуже гарно розмовляти українською мовою». Но понимание того, что мы живем в Украине и необходимо развивать национальный язык как часть самосознания и культуры, есть. Это дело времени, смены поколений (…) Был период, когда народ волновался по этому поводу — сейчас все спокойно…

Впізнаєте? Ні? Ну, як же! Пан Янукович, жовтень 2002-го, програмне інтерв’ю свіжопризначеного голови уряду тижневику «Кіевский телеграфъ». Невже забули, як охоче Віктор Федорович у свій перший прем’єрський строк звертався до мовної тематики, як енергійно розповідав про відсутність протистояння «калинової, солов’їної» з «великим и могучим». Під час виборів-2004 мовне питання знову набуло втраченої актуальності. Після конфузу в офіційній програмі добряче осоромленої (але непереможеної) Партії регіонів з’явився прогнозований запис: «Ми — за надання російській мові статусу другої державної мови в Україні. Наше гасло «Дві мови — один народ!»

Під цим самим гаслом 2006-го регіонали на білому огирі в’їхали у вищий представницький орган, заручившись підтримкою 32,14% виборців, що дозволило їм отримати 186 депутатських мандатів (рекорд, повторити який біло-синім буде ой як непросто).

Перед керманичем ПР знову замаячіла реальна можливість повернутися в реальну владу. І Віктор Федорович укотре продемонстрував схильність до сервільності. 3 серпня того ж року в обстановці, максимально наближеній до урочистої, було підписано потішний документ із пафосною назвою «Універсал національні єдності». Зшивати країну пропонувалося за спеціально затвердженим планом. 12 пункт якого говорив: «Всебічний розвиток і функціонування української мови як державної і мови офіційного спілкування в усіх сферах громадського життя і на всій території України — як основи самоідентифікації народу».

Обнадіяний Янукович охоче засунув російську мову глибоко в довгу шухляду. Тому що послідовний. Наступного дня ватажок «донців» удруге ввійшов в урядове болото.

Віктор Андрійович тішив самолюбство. Віктор Федорович тішив марнославство. Виборець, чухав потилицю.

Далі — глибше. Через кілька тижнів в інтерв’ю AP, BBC і ИТАР-ТАСС керівник Кабінету рішуче заявив: «Проблеми російської мови на південному сході країни нема, там проблема з українською. Як розвивати українську? Потрібна держпрограма, потрібен закон про мови…»

І ще: «Дискусія про мову завжди загострюється в Україні в період передвиборних кампаній… У даному разі можу однозначно сказати, що тільки-но політики перестануть загострювати цю тему, то люди на побутовому рівні цю проблему знімають… Мовна проблема не заважає відносинам України та Росії».

Про «дві мови в одного народу» — анічичирк. Донбас порожняк не жене.

Після того як Віктора Федоровича скинули з прем’єрського п’єдесталу, горезвісна тема знову стала достобіса привабливою. Спічі про обмеження мови «Анни АхмЕтової» і засилля «мови Гулака-АртЕмівського» на певний час перетворилися на візитну картку глави опозиційного уряду. Втім, ненадовго.

Восени 2008-го Тимошенко запропонувала своєму непримиренному противнику політичний союз. Відмова від експлуатації мовної теми мала стати частиною плати, внесеної Януковичем і Ко за повернення нагору. Для самої провідниці БЮТ це питання навряд чи мало принципове значення. Але без виконання цієї вимоги Юлія Володимирівна не отримувала від усіх членів рідної фракції згоди на створення альянсу з ПР.

Впливовий регіонал Борис Колесніков тоді дещо погарячкував, повідомивши про готовність рідної організації запровадити п’ятирічний мораторій на всі спірні питання щодо статусу російської мови. Почувши про настільки тривалий строк ув’язнення, Кремль здригнувся. Відчувши вібрацію, партійний бос змушений був давати публічні пояснення. Через кілька днів після одкровень свого соратника Янукович оголосить, що «питання надання російській мові статусу другої державної залишається однією з найважливіших програмних цілей». За деякими відомостями, це сталося наступного дня після того, як Віктор Федорович попередньо пообіцяв Юлії Володимирівні викинути мовну карту зі своєї колоди.

Домовленості зірвалися — і все повернулося на круги свої. У березні 2009-го Янукович узявся за старе — вкотре пообіцяв надати російській мові статус другої державної. Чудово знаючи, що це нездійсненно в принципі — віднайти 300 голосів для впровадження такої конституційної новели неможливо. У кожнім разі, у доступному для огляду майбутньо­му. Проте недоладність ця вождя опозиції не бентежить. Півроку тому він прохопився: «Стільки, скільки я буду в політиці, я буду це питання порушувати…»

По суті, Янукович чесно зізнався, що питання це не вирішується як мінімум до закінчення його політичної кар’єри. І він має намір спекулювати на гаслі «Дві мови — один народ» доти, доки воно приноситиме прибуток. Чергові політичні дивіденди Янукович спробував зняти днями, повідомивши в Одесі, що у разі перемоги зробить усе від нього залежне… Ну, далі ви знаєте. Воно й зрозуміло. Сам Віктор Федорович закликав бути пильними напередодні виборів: «Дискусія про мову завжди загострюється в Україні в період передвиборних кампаній…»

Кумедним є інше. Приплив любові до російської мови стався з неабияким оратором наступного дня після того, як ЗМІ оголосили про розпорядження міністерства освіти і науки РФ, яке уточнює норми сучасної російської мови. Якщо вірити пресі, відповідне відомство легалізувало безліч розмовних форм. «ЗвОнят», «дОговор», «йогУрт», «твОрог», «брачующиеся» — усе це (і багато іншого такого ж) відтепер стало узаконеною лексикою. Принаймні в країні, яка дала світові Достоєвського, Чехова, Купріна і Платонова. Щиро хочеться вірити, що в краю, який дав світу Гоголя, Короленка, Ахматову і Даля, написання і звучання звірятимуть за Ожеговим, а не за Черномирдіним.

Не хочеться вірити, що Віктор Федорович ще дужче полюбив російську мову тільки тому, що тепер вона стала для нього значно доступнішою. Російська новомова стала шоком для читаючої публіки. Янукович явно не з цих. Коли 2007-го він на з’їзді суддів цитував Монтеск’є, його оточення щулилося. Так само публіка реагувала, коли того ж філософа у 2003-му всує згадував Леонід Кучма, через силу вимовляючи колюче, важкоартикульоване прізвище.

Зрозуміло, що колишній президент і колишній прем’єр читали праці великого француза виключно в «авторизованому перекладі» своїх райтерів. Так само, як і Тимошенко свого «улюбленого Есхіла».

Не будемо снобами. Просто визнаємо очевидне. Коли гордий син Донбасу сипле афоризмами з радянських комедій і фразами з радянських анекдотів, у нього це виходить набагато органічніше. «Реформована російська» для нього значно зрозуміліша. Хоча битися за неї він однаково не буде. Це ж не «Межигір’я».

Зате в цій країні напевне знайдеться чимало тих, хто не захоче, щоб другою державною в Україні виявилася мова «дОговоров» і «брачующихся».

Сергій Рахманін