«Хам» серед чужих, «жлоб» серед своїх

Декілька років тому один з «ліберальних» політологів, який проповідує «общечеловеческие ценности», закинув українським націонал-демократам докір. Мовляв, ви більше «націонал», ніж «демократи», для вас важливіше махровий український націоналізм, ніж принципи свободи й лібералізму. Для більшої ваги своїх аргументів він спробував змоделювати майже неймовірну на ті часи комбінацію. «Якщо Віктор Янукович виступить проти Росії, ви всі його палко підтримаєте й забудете про всі його гріхи», — чомусь був упевнений він.

Минуло декілька років, і ситуація стала майже реальністю. Перед тим деякі наближені до кремлівської верхівки російські депутати й політики іноді натякали, що Янукович є так званим «економічним націоналістом», і що в плані економіки росіянам краще вести справи з Ющенко. Але більшість з нас цьому не вірила, бо поведінка гаранта сильно скидалася на шарудіння типової московської «шістки». І от сталося. Варто було Віктору Федоровичу озвучити декілька фраз про те, що тиск Москви принижує Україну, й що він буде гідно захищати українські інтереси, як тут же деякі журналісти почали співати йому патріотичну «Осанну».

Як тільки не називали Януковича. То «донецьким бандерівцем», то порівнювали з гетьманом Мазепою, якому Москва готує чергову пропагандистську анафему. А одна журналістка так захопилася жорсткими відповідями гаранта підступним російським журналістам, що охрестила його такою собі «людиною-тумбою». Важко сказати, що саме викликало у неї такі асоціації. Може, справа в габаритах нашого президента? Чи при його вигляді у неї в голові починають роїтися якісь незрозумілі слова типу «тумба-юмба»? Та, якщо серйозно, багато хто з авторів почав робити недвозначні висновки: опозиція у нас зовсім не патріотична, давайте підтримаємо Віктора Федоровича у його боротьбі з москалями, а не будемо своїми несвоєчасними зойками про права людини лити воду на московський млин. Бо, бачите, Мазепа теж програв через внутрішню опозицію…

У таких людей хотілося б запитати в стилі кіношного Мюллера: «Сталося щось неймовірне, Бітнер? Ми взяли Москву?» Донецький суд повернув звання Героя України Бандері та Шухевичу? Міністр освіти вигнаний з ганьбою з посади і засуджений за ксенофобію? Колеги по фракції в пориві патріотизму розтягнули по самі вуха дебільну посмішку автору законопроектів проти «насильницької українізації» та «екстремізму»? Судді стали справді незалежними, а міліціонери припинили беззаконня? Азаров почав говорити чистою українською й подав до парламенту законопроект про податкові канікули для малого бізнесу? Гундяєв припинив свої потуги приєднати нас до «русского міра»? Межигір’я стало оздоровчим табором для дітей-сиріт?

Відповіді знають усі. Що ж тоді сталося? А нічого. Просто пацанячі «понти», дешевий шантаж на переговорах з російськими колегами, які почали, як і слід було того очікувати, вже заявляти права на всю Україну. А, оскільки тепер, Україна – це «Я», весь націоналізм гаранта — базові інстинкти власника, гаркання собаки, у якого видирають кістку. Все інше – українська мова, культура, духовність, національна гідність, права людини та європейські цінності – не має жодного значення. І він, не задумуючись, пожертвує цим «непотребом», бо все це не вкладається в систему його цінностей.

Багато хто з українців не люблять Путіна та Медвєдєва. Та навряд чи їм подобається жити в країні, де почуваєш себе беззахисним від засилля «братви» та міліцейського свавілля. Де неможливо чесно вести бізнес і забезпечити собі та своїм дітям достойний рівень життя та перспективне майбутнє. Де в судах не можна знайти правди. Де скоро не можна бути відпочити в лісі, бо в ньому влаштували закриту зону для ясновельможних любителів постріляти дичину. Де забирають можливість знати правдиву історію та нав’язують сумнівні духовні цінності. Де президент зводить рахунки з політичними опонентами за допомогою ручних судів. Де влада ховається від народу за спинами «Беркута», а участь в мирних протестах прирівнюється до екстремізму. І тільки підгодований з Банкової ідіот від журналістики може думати, що український патріот чи просто пересічний громадянин буде радісно терпіти це все тільки тому, що президент круто поговорив з росіянами. Тим більше, що всі ці гучні слова про захист українських інтересів поки що не підтверджені жодним реальним вчинком.

Політолог не мав рації. Більшість українців не повірила в «донецького націоналіста» — його рейтинг продовжує стрімко падати. Віктор Федорович так довго отримував задоволення від перебування на вершині української влади, що не помітив, як сам загнав себе в глухий кут. За висловлюванням Володимира Вольфовича, який часто озвучує не завуальовані думки кремлівських небожителів, Янукович із своїм бажанням будь-що засадити Тимошенко так і залишився «хамом» для Заходу, в той час як за невдалі потуги поторгуватися з Путіним за ціну на газ, його там вважають за «жлоба». Пан Жиріновський, звичайно, ще той блазень. Але іноді з ним таки можна погодитися…

Ігор Васюта