Аве, Цезарю, ті, хто йдуть на смерть, вітають тебе!

Ave, Caesar, morituri te salutant! «Привіт, Цезарю, ті, хто йдуть на смерть, вітають тебе!» – з такими величними словами зверталися до імператора Давнього Риму гладіатори, які йшли помирати на арену Колізею. Сьогодні ті, хто йде під ніж конституційної контрреформи, смиренно вітають її саму та натхненників цього безпрецедентного політичного «екшну».

Депутатам правлячої коаліції було добре відомо, що Конституція-1996, яка відновлюється одіозним рішенням Конституційного суду, взагалі не передбачає парламентської коаліції як явища і як поняття. Але це не завадило коаліції оперативно прийняти заяву, яка вірнопідданською стилістикою нагадує заяви трудових колективів, що схвалювали «сталінську конституцію» 1936 року: “Ми готові разом із Президентом України, усіма конструктивними політичними силами країни та небайдужими громадянами докласти зусиль для відновлення законності й порядку в країні. Керуючись оголошеним вердиктом КСУ, що відновив повагу до права, вважаємо за потрібне швидко та рішуче вжити законних заходів для ліквідації наслідків політичного та правового хаосу, спричиненого кон’юнктурним, волюнтаристським рішенням про внесення руйнівних змін до Конституції, прийнятим у 2004 році”.

Прочитавши це, щиро схотілося закричати: «Хай живе непорушний блок комуністів та безпартійних!» Пардон, комуністів та “регіоналів”. З примкнулими до них литвинівцями.

Щоправда, депутати тих самих фракцій, які складали коаліцію, підписали в понеділок угоду про створення «парламентської більшості», але тут, як кажуть у народі, нічого навіть рівняти кий з пальцем. Тобто коаліцію Конституції-2004 з більшістю Конституції-1996. Коаліція, згідно з Основним Законом, була невід’ємним атрибутом парламенту. Якщо її не могли створити, ВР автоматично розпускали. Нині більшість – штука факультативна, є вона, чи її немає, то байдуже. Аби голосували «правильно». А за цим неодмінно наглядатиме «координатор», «директор парламенту», такий собі новітній Олександр Волков.

Саме коаліція формувала уряд, засновуючись на квотах політичних сил, які її складали. Тепер уряд формуватиме президент, а більшість матиме функції покірних «кнопкодавів», які благословлятимуть кадрові рішення Банкової. Отже, коаліція як така померла, встигнувши прокричати «Аве, Федоровичу!» Народилося аморфне і безправне утворення, яке практично втратило вплив на виконавчу владу.

Виконавча влада в особі Кабміну теж оперативно схвалила рішення КС, який з волі президента вийшов за межі своїх конституційних повноважень. Уряд негайно затвердив проект закону про самого себе, який має узгоджуватися з «новою старою» Конституцією 1996 року. І міністр юстиції Лавринович швиденько роз’яснив, що потрібно «привести кількісний склад уряду у відповідність». Себто звільнити двох з п’яти віце-прем’єрів. Причому президент зробить це вже до кінця поточного тижня.

Хто ж із «віциків», заволавши «Аве, Федоровичу!», впаде жертвою прагнення президента до всеохопної влади? Не Клюєв – на нього заведені серйозні українсько-російські проекти. Не Колесніков – з його покровителем Ахметовим сваритися не з руки. Скоріш за все, і не Тигіпко (принаймні не зараз, немає сенсу робити з нього мученика напередодні місцевих виборів). Залишаються Слаута, за яким стоїть таке-сяке аграрне лобі, а також силовий віце-прем’єр Сівкович та регіональний Тихонов, за яких заступитися практично нікому. Скоріш за все, останніх двох і «попруть» з уряду. Але вони не ремствують. Може, ж дадуть хоч якусь посадочку «на виході» – бодай у тому нещасному РНБОУ.

Перестав ремствувати щодо сумнівності рішення КС і спікер ВР Володимир Литвин. Зустрівся з Януковичем і розповів журналістам після зустрічі, що відтепер співпраця парламенту з президентом буде «більш міцною» – «на принципах довіри і взаємовідповідальності». І став активно працювати над приведенням законодавства у відповідність до Конституції-1996. А що поробиш? Тінь генерала Пукача й надалі бовваніє в куточку. До того ж у нових умовах легко позбутися крісла: «тушки» можуть геть знецінити Литвинову «золоту фракцію».

…Чомусь пригадується стара добра французька комедія «Іграшка». А саме сцена, коли медіа-магнат Рамбаль Коше розпікає редактора однієї зі своїх газет такого собі Бленака за перебір світської хроніки (суцільні вечірки, фоторепортаж з нудистського пляжу, подружні зради відомих людей). Той виправдовується, що голі зади, мовляв, дуже цікаві читачам. Тут мультимільйонер втрачає самовладання:

Рамбаль Коше: Роздягайтеся!

Бленак: (у подиві) Даруйте?

Рамбаль Коше: Я сказав, роздягайтеся. Догола. А потім пройдетеся в такому вигляді по кабінетах. Це ж так цікаво. Самі сказали.

Бленак, крадькома поглядаючи на боса, починає роздягатися. Знімає піджак, сорочку, туфлі, шкарпетки, штани. Рамбаль Коше мовчки спостерігає за процесом, і коли редактор залишається практично в чому мати народила, з нотками іронії і награного здивування в голосі запитує:

Рамбаль Коше: Що ви робите?

Бленак: Роздягаюся. Ви ж наказали роздягтися.

Рамбаль Коше: А якби я вас не зупинив, то ви б так і пішли голяком по кабінетах своїх співробітників?

Бленак: Так. Ви ж сказали.

Рамбаль Коше задумливо дивиться на вірнопідданого редактора й промовляє:

– Так хто ж із нас чудовисько, Бленак? Той, хто віддає ідіотський наказ, чи той, хто готовий беззастережно його виконати й показати всім свій голий зад через страх втратити роботу?

…Без коментарів.

Микола Писарчук