Азаровський словник

Новий роман відомого автора Миколи Азарова під назвою «Податковий кодекс» сьогодні, безперечно, є найбільш читаємим літературним твором. Мілорад Павич разом зі своїм «Хазарським словником» навіть не мріяв про таку популярність.

Не знаємо, чи дадуть Миколі Яновичу якусь книжкову премію (Шевченківську — то, може, й дадуть), але літературознавчий аналіз його шедевру вже можна починати. Критики твердять — у своїх романах письменники реалізують приховані сторони власного «я». І саме через текст можна довідатися багато цікавого про автора, про його таємні думки та бажання.

Хочете довідатися таємні думки Азарова, Януковича та К0? Тоді запрошуємо до компанії.

Колись ми вже робили спробу довідатися, що замислила влада проти свого народу, зазирнувши до їхніх голів через екран телевізора. Зараз же маємо значно більш автентичний, авторський продукт — значить, і довідатися можемо більше.

Але для початку повідомимо: Уряд прислухався до голосу розуму і не став обкладати книжки та газети ПДВ. Не лякайтеся — ідеться про Велику Британію, де видавничий бізнес не порівняти з українським. Бо два найбільших видавництва світу є саме британськими. Pearson та Reed Elsevier звітують про 10 мільярдів євро оберту — от на них би хоч 5% податку, га?

Бюджет залатав би не одну дірку. Але горді англійці сказали: ні. Книжки для них дорожчі за гроші.

У нашої ж влади навпаки — гроші дорожчі за все. Складається враження, що податкову систему уряд трактує виключно як механізм конфіскації грошей. Даремно нагадувати, що окрім наповнення казни на податках лежить функція регулювання економіки — якійсь галузі допомогти, якусь зупинити, а іншу стабілізувати.

Проте українська податкова за своїми методами нічим не відрізняється від давніх хазарів: налетіли, налякали, забрали.

До речі, про хазарів. Хозари, козари, хазари — вам нічого, точніше нікого не нагадує ця назва?

Ну звісно, ми не про Павича. Азаровський каганат, який успішно змінив Хазарський у питанні збирання данини з українців, так само тримається на багнетах і так само не має жалості до старих і малих — платитимуть усі.

Проте сучасний світ складніший за стародавній і тому декому наші хозари все-таки дарують помилування. Кому саме? Тому, хто в очах влади виглядає особливо важливим.

В результаті ми з вами можемо легко визначити систему цінностей наших керівників, просто зазирнувши до розділу 5 податкового кодексу, який розповідає про найскладніший податок — податок на додану вартість.

Для довідки: ПДВ було вигадано у Франції 1954 року для боротьби з надмірним виробництвом. Цей податок влаштований так, щоб стримувати розвиток великих та придушувати дрібних виробників. Дехто говорить: так їм, виробникам і треба. Але тут варто зауважити, що гроші на сплату цього податку виробник врешті-решт бере з кишені покупця. А звідки ж іще йому брати?

Коли держава звільняє когось від ПДВ, вона не тільки дає змогу розвиватися виробництву, але й здешевлює товар на прилавку. Тому пільга по ПДВ яскраво демонструє пріоритети влади не тільки в питаннях розвитку внутрішнього виробництва, але й у нашому з вами споживанні.

Для того, щоб не примушувати вас розбиратися у заплутаному «Азаровському словнику», ми спробували узагальнити інформацію та відкинути аж надто специфічні питання, як то, скажімо, передача рухомого складу з однієї залізниці на іншу чи благодійництво в межах статті 4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації».

Поговоримо про головні питання.

Отже, що хазарська влада дозволяє нам робити, не беручи за це данини у вигляді ПДВ?

  1. Споживати дитяче харчування
  2. Хреститися, вінчатися, молитися
  3. Здобувати освіту — за умови, що ми не будемо користуватися підручниками, бо вони з ПДВ
  4. Їздити у міському громадському транспорті
  5. Купувати житло на вторинному ринку
  6. Лікуватися
  7. Споживати товари для інвалідів
  8. Ну і нарешті — померти. Поховальні послуги ПДВ не обкладаються.
  9. А, мало не забулися — якщо ви захочете щось передати у державну власність, ПДВ з вас не візьмуть. Не переживайте.

У всіх інших випадках сплати податку не уникнути.

Вчитайтеся у ці дев’ять пунктів. На думку, можновладців, це — найголовніше у людському житті. І найнеобхідніше.

Окрім освіти тут — суцільна фізіологія. Та й освіту пропонується здобувати без допомоги підручників, тобто на пальцях.

До речі, вам цікаво буде довідатися, що шкільні підручники в Україні друкуються бюджетним коштом. І в чому полягає сенс оподаткування державою самої себе, зрозуміти складно. Проте саме у таких от неоковирностях, як у краплі води, іноді можна побачити весь світ.

Давайте відкриємо інший закон України — бюджет-2010. Найцікавішою частиною цього документу є додаток. Бо ви, звісно, не повірите, але там чорним по білому написано, що держава втрачає 44 мільйони гривень від того, що не обкладає ПДВ підручники.

Так і хочеться вигукнути: «Автора!!!» Які нічні марення могли призвести до такого висновку? Давайте обкладемо підручники податком — тоді й держава витрачатиме на них на 20% більше. Бо саме вона, нагадаємо, повністю оплачує видання.

Найцікавіше те, що автор згаданих додатків нам відомий з точністю до відомства. Це — міністерство фінансів. Саме воно володіє секретом множення будь-якої суми на ставку ПДВ. І саме воно вміє не замислюватися про економічну сутність.

Так отож. Дозвольте висловити сміливе припущення: єдиним автором податкового кодексу, так само як і бюджету, є міністерство фінансів. Дуже схожий почерк. Саме тому цей документ не враховує економічних реалій. Він зроблений за допомогою калькулятора з чотирма арифметичними діями.

Гадаєте в нашому уряді існує міністерство економіки? Помиляєтеся. Це тільки вивіска, за якою ховається тендерна палата зі своєю системою поборів. А люди, які сидять у кабінетах і надувають щоки, насправді нічого не вирішують — будь-яку їхню думку мінфін може викреслити звичайною кульковою ручкою.

Уся реальна влада в країні знаходиться у руках міністерства фінансів. Недарма Микола Янович 2004-го суміщав посади віце-прем’єра та міністра фінансів. Певно, і зараз суміщав би із задоволенням, але це вже просто курям на сміх — прем’єр-міністр-міністр фінансів.

Нашою країною керують за допомогою калькулятора. Без застосування економічних теорій та іншого зайвого «умняка».

Часто доводиться чути, що ми, видавці, перебільшуємо — мовляв, просто захищаємо свою кишеню. Що тут заперечиш? Хіба те, що 2004-го року уряд Януковича вже обкладав книжку податком. Результат відомий — на півроку у країні практично зупинилося видання, аж поки Верховна Рада не відмінила нововведення. Бюджет отримав від цієї операції нуль цілих хрін десятих.

А якщо результат відомий, нащо його повторювати?

В принципі, якби почитали підручники з економіки, то 2004-го року могли б і не експериментувати. Адже ПДВ створений для того, щоб придушувати великого виробника і нищити маленького. От він і робить свою справу — придушує і нищить, бо українські видавці переважно маленькі.

Сам собою напрошується висновок — або влада має на меті знищення всього вітчизняного книговидання (нехай і з відтермінуванням до 2015 року відповідно до прикінцевих положень кодексу), або вона не розуміє, що робить. Не виключено, що тут діють обидва чинники одночасно.

Але проблема не тільки у книжках. Можливо, й справді книжки у нас погані — хоча чомусь регулярно беруть гран-прі на московських конкурсах. Обійдемося без книжок. Врешті-решт вони не входять до потреб українця, яким його бачать у Азаровському каганаті.

Однак вітчизняні виробники миючих засобів теж займають лише 15% ринку. Без мила теж обійдемося? Погане мило?

А вітчизняна легка промисловість спромоглася навіть на менше — лише 10% ринку.

Українські виробники пластикових вікон теж тримаються біля цієї цифри. То що, ми й без вікон обійдемося? Так само як і без штанів? Бо погані вони виходять?

Як ви гадаєте, чи може існувати країна, яка все завозить з-за кордону?

Щось вона має таки вивозити.

І тут ми підходимо до найцікавішої частини наших досліджень.

Скажіть, будь ласка, шановні читачі, куди іде зібраний з наших кишень ПДВ?

На медицину? На освіту? На утримання військових та чиновників?

Ні. Половину цього податку заплановано як ПОВЕРНЕННЯ експортерам. 2010-го року надходження ПДВ від внутрішніх операцій передбачено на рівні 58 мільярдів гривень. А повернення експортерам — 25 мільярдів. Тобто сорок три копійки з кожної гривні сплаченого з нашої кишені ПДВ потрапляє безпосередньо до кишені Ахметова, Пінчука, Коломойського та інших поважних панів.

От у чому сутність податкового законодавства України.

У виробника внутрішнього продукту забирають гроші, щоб віддати їх експортерам.

Бо хазарам не вистачає.

Спеціально для допитливих читачів та економістів зізнаємося: ми трохи прибрехали. Насправді із запланованих 58 мільярдів ПДВ лише половина надходить від продажу товарів вітчизняного виробництва, решта — від оберту на нашій території імпортних товарів.

Тож де-факто ми не 43 своїх копійки віддаємо Ахмєтову з Пінчуком, а всю гривню, цілком. Прямо з нашої кишені — до їхньої. Однак ці розрахунки ускладнили б матеріал. Для розуміння суті процесів нам вистачить і 43 копійок.

Не знаємо, як вам — а нам після подібних висновків полегшало. Бо коли весь час чуєш про «соціальну направленість» та «Україну для людей», мимоволі піддаєшся гіпнотичному впливу.

А тепер ми з вами можемо навіть скласти вичерпний перелік тих самих людей, для яких є Україна.

Точніше, ні. Не Україна. Азаровський каганат.

Брати Капранови