Відкриті списки: не такий страшний чорт… Досвід Польщі

Коли хтось в українській владі чує про необхідність голосування на виборах за відкритими партійними списками, то перше, в чому нас хочуть переконати, – така система виборів є занадто складною, заплутує сам процес виборів і тільки збиває з пантелику людей.

У неділю, 9 жовтня, я спостерігав за процесом голосування до польського Сейму на виборчій дільниці у Генеральному Консульстві Польщі в Україні. Вибори у Польщі, як відомо, проходять саме за відкритими регіональними партійними списками.

Головний висновок, зроблений після цього спостереження: все, що нам розповідають про «неймовірну складність» відкритих списків – величезна омана і брехня. Насправді таке голосування відбувається дуже просто і для виборців, і для самих виборчих комісій, які потім підраховують кількість голосів.

Доказом є хоча б те, що перший підсумок виборів до польського Сейму був відомий уже приблизно о першій ночі, а далі результати змінювалися хіба що на частки відсотків.

Українське «підрахуйство» і порівнювати складно із швидкістю підведення результатів у Польщі. (Хоча тут, мабуть, більше залежить не від системи голосування, я від того, хто і як рахує).

Отже, від процесу виборів у Польщі склалося чотири найяскравіші, найсильніші враження.

Перше враження – вибори за партійними списками виглядають як чисто мажоритарні.

На дільницях люди отримували списки кандидатів, на яких тільки зверху на бюлетені було написано їхню загальну партійність. Виборці мали відмітити тільки одну людину. Відмічаючи того кандидата, якого поляк хотів бачити представником свого регіону у Сеймі, він відразу віддавав свій голос і за партію, до якої належить цей політик.

Тобто такі вибори є фактично партійними, але по суті своїй – абсолютно мажоритарними.

Друге враженнякожен округ, на який розбивається країна, пропорційно чисельності виборців, що проживають на його території), гарантовано матиме своє представництво у польському Сеймі.

Зрозуміло, що прізвища та партійність цих кандидатів виборці визначаються самі. Але те, що від їхнього регіону наперед визначена квота депутатів, яка залежить винятково від кількості виборців, – це гарантовано саме відкритими регіональними списками.

Багато українських політиків вбачають у цьому величезний недолік для себе. Адже за такими правилами надзвичайно важко провести у парламент особистих охоронців, секретарок, родичів, яких об’єктивно показувати виборцям просто не можна…

Третє враження – це величезна довіра до самих виборців.

Польське законодавство нікому не забороняє заходити у кабінку для голосування вдвох чи втрьох. Людям дозволяють також голосувати через пошту, причому їм не обов’язково доводити з медичною довідкою свою недієздатність. Додому у них зі скриньками ніхто не їздить. Уявіть собі тепер, скільки людей в Україні могли б виявити бажання «проголосувати» по пошті. У Польщі – країні з 42-мільйонним населенням – таких виявилося трохи менше тисячі.

Крім того, у Польщі дозволяється голосування за довіреністю. Немає жодних проблем в тому, щоб людина літнього віку довірила, скажімо, своєму онукові проголосувати за неї.

В Україні такі речі видаються щонайменше дивними, потенційно придатними для спотворення результатів виборів, для якихось махінацій. Коли ми говорили про це у польському консульстві – там тільки знизували плечима…

І четверте враження – мабуть, найсильніше. У чесній боротьбі система з відкритими регіональними списками дає можливість перемагати тим, хто довів виборцям своє бажання, а головне – здатність щось робити для країни.

Для правлячої партії «Громадянська платформа», яка в результаті здобула переконливу перемогу, ціна цих виборів була надзвичайно високою.

У Польщі дещо схожа з Україною ситуація: там є правляча партія, представниками якої є і президент, і прем’єр-міністр, і маршалок Сейму (спікер парламенту). Програш міг би означати втрату всього.

Тим не менше польська влада сміливо пішла на ці вибори, впевнено перемогла саме за відкритими партійними списками. Громадяни Польщі оцінили їхні дії…

Віктор Янукович, ще будучи кандидатом в президенти України, також обіцяв запровадити в Україні голосування за відкритими списками. Зараз він тихенько мовчить по це.

Натомість адміністрація Януковича все «тужиться» над поверненням до змішаної системи за закритими списками і мажоритарними округами, вигадує нові схеми, хоче перехитрити саму себе.

Панове, якщо ви дійсно нічого не боїтеся – то не мучтесь і краще візьміть за зразок польський досвід! І дозвольте виборцям чесно сказати, що вони про вас думають.

Віктор Матчук