Від "дрібного фолу" до демократії по Януковичу

«Я наведу порядок в країні. Демократичними засобами»
Віктор Янукович. Страсбург, 27 квітня 2010 року

Просто й зрозуміло. А то якось невтямки було, для чого в депутатському корпусі ПР колишні охоронці, спортсмени та інші «інтелектуали».

Виявляється, щоб наводити порядок. Демократичними засобами.

Такі собі добре треновані «демократизатори» із міцними біцепсами. Які й забезпечили у «демократичний» спосіб здачу національних інтересів країни, ратифікувавши пакт Януковича-Медведєва. Для чого влаштували справжнє побоїще.

А паралельно з ратифікацією вкотре підрихтували регламент ВР, щоб дозволити створювати скільки завгодно опозицій. Відтепер президент через свою коаліцію може на «законних» підставах призначати собі «улюблену опозицію».

А ще протягом 10 хвилин проштовхнули бюджет-2010, без будь-якого обговорення. Чергове вітчизняне know how. А що тут обговорювати? Кулаком у пику — ото й усе обговорення.

І все це демократично, по-джентльменському: двоє тримають, третій б'є. На очах усієї країни.

Та що там країна, весь світ мав змогу милуватися демократією по-донецьки.

Не жуватиму жуйку про сімнадцяту статтю Конституції, яка прямо забороняє розташування іноземних військових баз на території України. Про це вже багато сказано. Не зупинятимусь також на Перехідних положеннях, на які посилаються титуловані крутії від юриспруденції, захищаючи згаданий пакт. Нехай про це сперечаються фахівці з конституційного права.

Скажу лише, що Перехідні положення покликані регулювати правові відносини у перехідний період до набуття Конституцією чинності. Про що записано в першому ж пункті цих положень.

Мені здавалося, що Конституція давно вже набрала чинності. Чи може я помиляюся, і перехідний період розтягнувся до 2042 року?

Втім, залишімо це для фахівців і повернімося до наших баранів. Тобто, до наведення порядку в демократичний спосіб.

Сьогоднішнє «свято демократії» аж ніяк не було неочікуваним. Його підвалини закладалися багато років поспіль. Я вже якось згадував про небезпеку, пов'язану з порушеннями Конституції. Навіть незначними, навіть з найкращих побажань, бо ними вимощена дорога до пекла.

Втім, після мордобою 27 квітня говорити про найкращі побажання не доводиться.

Перший крок

Шлях, як відомо, починається з першого кроку. І його ми зробили багато років тому, коли дозволили нашим нардепам голосувати чужими картками.

Чужими картками голосували всі: демократи й партократи, правляча більшість і опозиція. Уся країна бачила як по сесійній залі бігали «піаністи», голосуючи за відсутніх колег. Після чого головуючий, позичивши в Сірка очі, бадьоро карбував стандартну фразу: «За — 256 (чи скільки там?), рішення прийнято». Хоча й бачив, що в напівпорожній залі нема навіть половини з тих 256.

І ніхто, ані громадськість, ані політики, ані Феміда не припинили від самого початку це неподобство. Сприйняли як безневинний «дрібний фол», не вартий не те що занепокоєння, а навіть уваги.

Мляво обурювалися, коли так чинили «чужі», і схвалювали, коли це робили «свої». Поступово адаптувалися, звикли й уже навіть не вважаємо це за серйозне порушення.

Хоча, з формальної точки зору, є підстави вважати нелегітимними переважну більшість законів і постанов, прийнятих Верховною Радою всіх скликань. Оскільки вони були прийняті з порушенням частини третьої 84-ї статті Конституції.

Втім, у коаліціянтів із цього приводу є своя, доволі екстравагантна думка.

Депутат від блоку «потрібного країні» Литвина Сергій Гриневецький заявив, що голосування чужими картками це ніяке не порушення Конституції, а «…традиції українського парламенту. І, на жаль, кожне скликання ми чуємо про те, що треба виконувати норму Конституції про індивідуальне голосування».

Уявляєте, порушення Основного закону країни для наших можновладців стало вже традицією! А законотворець Гриневецький ще й ремствує, що від нього вимагають виконувати конституційну норму.

А далі ще один «перл» від Гриневецького: «Ви ж розумієте, що якщо перейти на цю норму, то тоді дійсно треба змінювати й систему виборів, і регламент роботи, і Конституцію, і закон про депутатів, і про комітети й інше».

І хоча він сказав «ви ж розумієте», — я так і не зрозумів, з якого це дива треба так багато змінювати лише для того, щоб пан Гриневецький зволили власноручно натиснути кнопку.

До речі, нещодавно депутат японського парламенту змушений був подати у відставку за те, що проголосував за себе й за сусіда. Бо в них це трактується, згідно із заявою правлячої Демократичної партії, як «наруга над демократією».

Уявляєте, як спорожніла б Верховна Рада, якби в нас нардепами були японці? Але ж вони не японці, для них закон, навіть Основний, не писаний.

Та це так, між іншим.

Крок другий

Другим рішучим кроком на цьому хибному шляху було рішення Верховного суду про так званий третій тур президентських виборів.

Конституція не містить такого поняття як повторний другий тур. Отже, визнавши факт системних фальсифікацій, слід було притягти до кримінальної відповідальності організаторів фальсифікацій і призначити повторні вибори.

Але чи то під тиском «революційної ситуації», чи то з інших причин, Верховний суд прийняв рішення, не передбачене Конституцією.

Як наслідок, фальсифікатори не те що не покарані, а отримали високі посади, депутатські мандати, державні відзнаки й нагороди. А деякі навіть представляють Україну в Раді ПАРЄ.

Крок третій

Не варто дивуватися, що невдовзі після цього було зроблено наступний крок. 8 грудня 2004 року ВР ухвалила зміни до Конституції «в пакеті» зі змінами до закону про вибори президента.

Тут цілий «букет» порушень. Це й прийняття закону з поправками без отримання попереднього висновку Конституційного суду, і відсутність обговорення, і, власне, «пакетне» голосування.

Щодо «пакетного» голосування, то це виглядало вкрай непристойно.

Основний Закон країни приймали як «нагрузку» до закону про вибори президента. Люди старшого покоління пам'ятають радянську епоху дефіциту, коли «в нагрузку» до якоїсь корисної речі нас силоміць примушували купувати всілякий непотріб. Приблизно в такий же спосіб прийняли й зміни до Конституції.

Біг по квіточки та ягідки

Тож не дивно, що після цих кроків порушення Основного закону стали звичним явищем. Президент Ющенко не те що крокував, він, можна сказати, біг цим шляхом. Лише перелік припущених ним порушень зайняв би багато сторінок.

Та це були лише дитячі пустощі, так би мовити, квіточки. Ягідки ж з'явилися із приходом на президентський пост Віктора Януковича.

Першою такою «ягідкою» було ударне формування коаліції з «тушок» в антиконституційний спосіб. Другою — така ж ударна, цього разу в прямому розумінні, ратифікація угоди про фактично безстрокове базування Чорноморського флоту.

Характерно, що, маючи на озброєнні такий ефективний «демократичний» засіб як кулак, регіонали не знехтували й старим, перевіреним часом і практикою. Ідеться про голосування «за себя и за того парня».

Так, депутати Ківалов і Головатий, знаходячись у день голосування в далекому Страсбурзі, якимось дивним чином примудрилися проголосувати за ратифікацію. А на запитання, як йому це вдалося, Ківалов посміхаючись відповів: «Я секунду тому прилетів». Хоча відомо, що до Страсбургу він прибув напередодні. От такі дива телепортації.

Втім, чому тут дивуватися. Сергій Ківалов відзначився на ниві фальсифікацій ще в 2004-му. Як голова ЦВК. За що й отримав не надто милозвучне прізвисько.

Проте це не завадило йому стати членом Вищої ради юстиції, членом Робочої групи з питань судової реформи, членом Національного антикорупційного комітету тощо.

Другий маг з телепортації — Сергій Головатий, не менш титулований добродій. Навіть претендував на посаду судді Європейського суду з прав людини.

Ось така екзотика, порушник Конституції власної країни в кріслі судді Європейського суду з прав людини. Щоправда, європейці не зганьбили себе й забалотували цього мага.

Протягом 50 днів Віктор Янукович докорінно змінив систему влади.

Не змінюючи Конституцію, а просто проігнорувавши її, він де-факто перетворив паламентсько-президентську форму правління на президентсько-парламентську. А якщо точніше, на президентську.

А якщо ще точніше, то маємо ознаки диктатури. Поки що в ембріональному стані.

Президент має у своєму підпорядкуванні агресивно-слухняну парламентську коаліцію, не менш слухняний уряд, ґрунтовно «зачищені» держадміністрації й силові структури.

Ба більше, після сумнозвісного рішення із приводу «тушок» Конституційний суд фактично став ланкою владної вертикалі. Скасовано місцеві вибори, чиниться тиск на ЗМІ, на телеканалах зникають популярні програми.

Країна стрімко просувається до стандартів класичної «бананової республіки» із присмаком комуністичної сталінської деспотії. Про що красномовно свідчить встановлений у Запоріжжі пам'ятник «батьку всіх народів».

Оскільки такий «демократичний засіб», як кулак, виявився надзвичайно ефективним, є підстави вважати, що він отримає подальший розвиток і вдосконалення.

А відтак, не треба бути Кассандрою аби передбачити подальше згортання демократії та здачу Росії наших стратегічних галузей.

30 квітня Російський прем'єр Володимир Путін запропонував об`єднати Газпром і Нафтогаз. Того ж дня «український» прем'єр Микола Азаров жваво відгукнувся на цю пропозицію.

У разі такого об'єднання Україна стає міноритарним акціонером, доля якого, за попередніми оцінками, складає близько 5%. Звісно, у такому разі говорити про якийсь вплив на прийняття корпоративних рішень не доводиться, оскільки йдеться про повне поглинання Газпромом Нафтогазу. Експерти вважають, що такий крок пов'язаний із втратою енергетичної незалежності країни.

Інтенсивно ведуться переговори про здачу Росії літакобудування, суднобудування, атомної енергетики. Приблизно на тих же умовах, що й у газовій сфері.

Такі дії нової-старої влади властиві хіба що окупаційній адміністрації, яка викачує контрибуції з переможеної країни.

На цю думку наштовхує навіть така «незначна» деталь. Угода про базування ЧФ чомусь складена лише російською мовою, державну мову другої договірної сторони проігноровано. У такій спосіб складають не міждержавні угоди, а директиви сюзерена безправному васалу.

Якщо ми не припинимо цей «розгул демократії», невдовзі опинимось в ситуації «годі тату торгувати, уже нема чим здачу давати». А для цього є цілком законні засоби — від звернення до міжнародної спільноти до масових протестів і страйків.

Хотілося б нагадати президенту Януковичу, що слово «демократія» у перекладі із грецької означає «влада народу», а не донецького олігархічного клану.

Дмитро Ремиженко

zp8497586rq