Вільні люди

Останній великий мітинг путінських часів — мітинг на захист телеканалу НТВ — я запам’ятав дуже добре. Не тому, що на ньому зібралися десятки тисяч людей, а тому, що після нього вже не було ніяких мітингів — аж до недавнього спалаху протесту на Болотній площі. Виявилося, що досить законопатити всі вікна, щоб потім можна було без всяких особливих проблем покінчити з громадянським суспільством. І з опозицією. І з усіма, хто сьогодні сподівається «домовитись». У темряві завжди легше працювати тим, хто зневажає свободу.

Саме тому те, що в нашій країні так багато вільних людей, не може не радувати. Я не думаю, що нашу країну після задуманого владою знищення незалежних ЗМІ очікує доля Росії. Путіну просто повезло: його режим жирів на нафтодоларах і з кожною незаробленою копійкою посилювалася безвідповідальність суспільства. Януковичу не повезе: він вже довів країну до катастрофічного краху i залишилося не так вже багато часу, щоб цей факт став очевидним. Ті, хто сьогодні намагаються поставити Україну на коліна — але не роблять нічого для її розвитку — просто зникнуть, як піна на дощовій воді.

І тоді вiльнi люди побачать, як у них багато союзників. Союзників серед тих, хто сидить вдома в упевненості, що все вирішиться само собою. Союзників серед тих, хто тиражує брехню влади на своїх телеканалах та інших ЗМІ в упевненості, що треба якось жити. Союзників серед тих, хто закликає до «балансу» — тобто до суміщення брехні і правди в одному флаконі — у впевненості, що в криміналізованій злиденній країні ті ж стандарти політики і чесності, що у Великобританії або Франції.

Навіть серед тих, хто сьогодні бреше і краде в чиновницьких кріслах, теж виявиться чимало союзників вільних людей. І багато хто з них — як і раніше — будуть займати керівні пости, адже вони цінні фахівці!

Не варто засмучуватися з цього приводу. Не варто ображатися на тих, хто сьогодні впевнений у вигідності позиції «заробітічаніна» або колабораціоністa, а завтра раптом прозріє. Вільна людина має пам’ятати, що без неї цього прозріння не було б. Вона виходить на площу за себе — і за того, кому страшно або просто не потрібно. За того, кому не соромно. За ту мовчазну багатомільйонну більшість, якa довелa Україну до цугундеру.

І саме своєю волею вона дає цій більшості новий шанс.

Источник