Газ в обмін на флот? Ні, газ в обмін на Крим

Вчора під час п’ятої за рахунком зустрічі з президентом Росії Мєдвєдєвим — за неповні два місяці після своєї інавгурації — Віктор Янукович підписав угоди, які за своїм масштабом можуть зрівнятися з такими стратегічними зовнішньополітичними кроками, як підписання т.зв. «Великого договору» з Росією в 1997 році чи угода про розподіл Чорноморського флоту СРСР.

Суть укладених домовленостей зводиться до двох пунктів.

По-перше, Україна отримує від Росії 30% знижку на газ (правда, ці тридцять відсотків не можуть перевищувати суму в $100 – таким чином, при ціні приблизно в $330 і більше знижка фіксується). За нинішнього рівня цін на газ вже в другому кварталі 2010 року вартість блакитного палива знизиться з нинішніх $330 до $230. Економія за рік складе близько $3,5 млрд, а взагалі сягне $40 млрд.

У відповідь на цю знижку Україна погоджується продовжити термін перебування Чорноморського флоту РФ на своїй території ще на 25 років – тобто, дата виведення переноситься з 2017 року на 2042 рік. Більше того, в угоді передбачено її автоматичне продовження на 5-річні періоди, якщо сторони не мають щодо цього заперечень.

Зрозуміло, що ці два пункти – це тільки основна частина газового пакту Януковича-Мєдвєдєва, «секретні протоколи» й деталі угоди не розголошуються. А в них, як відомо, ховається диявол. Скажімо, залишилося за кадром те, чи погодився Янукович віддати контрольний пакет АНТК «Антонов» Росії. Показово, що вчора було спішно змінено програму візиту Мєдвєдєва і скасовано відвідини Харківського авіазаводу – щоб не привертати зайвої уваги до цієї оборудки?

Так само невідомо, чи отримає Росія у власність Кременчуцький НПЗ та ексклюзивне право постачати ядерне пальне для українських АЕС – про ці поступки в обмін на дешевший газ теж говорили напередодні візиту.

Втім, один важливий нюанс став відомий вже. Угоди по флоту діятимуть як мінімум до 2042 року. Натомість угоди по газу – це лише зміни до підписаних прем’єркою Тимошенко домовленостей від січня 2009 року. Ці угоди, а відповідно і 30% знижка до ціни, діятимуть лише до 2019 року. Більше того, судячи з натяків людей, знайомих з текстом угоди, можна припустити, що з 2020 року Україна ВЗАГАЛІ не отримуватиме ніяких грошей за оренду ЧФ РФ – ці кошти увійдуть у суму знижки.

Як би там не було, основні компоненти «розміну» між Україною та Росією, здавалося б, очевидні: ви нам дешевший газ, ми вам – флот в Севастополі.

Представники націонал-патріотичного табору вже оцінили цю оборудку як здачу державного суверенітету України – тепер перебування військ чужої держави (читай – Росії) на нашій території продовжене на період життя двох майбутніх поколінь українців.

А хто ж виграв від цього розміну? Тут відповідь проста й очевидна – власники металургійних та хімічних підприємств. Саме вони є головними споживачами тих 30-40 мільярдів кубометрів імпортного газу, яких стосуватиметься знижка.

Що ж до звичайних людей, то їм не варто очікувати на зниження рахунків за газ чи опалення осель. Комунальна сфера в Україні є системно неефективною – і покрити цю неефективність можна або за рахунок пільгових цін, або за рахунок «обдирання» споживача. Епоха пільг закінчилася – МВФ чітко заявив, що дасть кредити лише після підвищення цін на енергоносії для населення. І ніякі знижки від Росії цього не змінять.

Ці аргументи зрозумілі і загалом правильні. Але попри це, вони, на жаль, не стануть тим гаслом, під яким український народ міг би встати як один на боротьбу із «зрадником державних інтересів Януковичем». І цей факт опозиції варто було б чітко усвідомити із самого початку.

Давайте поглянемо, як оцінюватиме «флотсько-газову угоду» пересічний український обиватель, рівновіддалений як від націонал-патріотичного, так і проросійського політичних полюсів. Флот у Севастополі? Тю, так він і без того мав бути в Криму ще 7 років, і невідомо, чи пішов би добровільно після цього. Дешевий газ олігархам? А мені що до того, моїх інтересів це не зачіпає. Навпаки – може, і людям ціни піднімуть не так сильно. Порушення Конституції? Так нещодавно Конституційний суд довів, що нею можна крутити, як циган сонцем, і в значно важливішій сфері, ніж «перехідні положення», де йдеться про перебування російського флоту.

Однак при цьому в угоді є чіткі й об’єктивні факти, які доводять надзвичайну небезпеку від угоди для української державності – і роблять це значно переконливіше, ніж типові для опозиції напівритуальні «фрази заперечення». Адже саме вони показують, чого саме хоче досягти Росія, пропонуючи Україні газову знижку. Саме на них треба звертати увагу опозиції – якщо й не для того, щоб «зарубати» ратифікацію угод в Раді, то для того, щоб розуміти, з якими саме наслідками цієї угоди доведеться боротися в найближчому майбутньому.

Про що йде мова? Про цифри. Як вже зазначалося, щорічна газова знижка в $3,5-4 мільярди доларів за десять років складе в середньому $40 мільярдів. Це колосальна сума грошей.

В обмін на це Росія забезпечила перебування свого флоту в Криму на 25 років. Зараз рік такої оренди обходиться їй у $90 мільйонів.

А тепер уявімо, що перед 2017 роком російська влада пропонує Україні залишити флот, піднявши орендну ставку ВДЕСЯТЕРО – до 900 мільйонів на рік. Навряд чи керівництво нашої держави відмовилося б від таких умов. За ті ж 25 років це обійшлося б Кремлю у $22,5 мільярдів – тобто, МАЙЖЕ ВДВІЧІ МЕНШЕ, ніж сума «газової знижки» для України.

Глянемо на ситуацію з іншого боку. Облаштування нової бази ЧФ в Новоросійську, за різними оцінками, обійшлося б від двадцяти до сорока мільярдів. Але не доларів, а рублів. Тобто, як мінімум, В ТРИДЦЯТЬ РАЗІВ ДЕШЕВШЕ від суми газових знижок, які Україна отримала в обмін на флот.

Іще цифра. Вертольотоносець «Містраль», який Росія збирається купити у Франції (і з приводу чого в країні відбулися досить гострі дискусії, чи потрібен такий дорогий корабель), обійдеться їй в $500 мільйонів. Тобто, газова знижка еквівалентна придбанню ВІСІМДЕСЯТИ (80) ПОДІБНИХ КОРАБЛІВ. Або приблизно двох десятків авіаносців, однотипних до «Адмірала Горшкова», проданого Росією індусам. Або десяти сучасних НАТівських авіаносців з атомним рушієм. Щоб розуміти масштаби – флот США має на озброєнні 11 авіаносців.

Більше того, Росія віддає такі колосальні гроші на підтримку флоту, який, по-перше, не має жодної стратегічної ролі (Чорне море є закритим), а по-друге, переведений самою ж російською владою в режим животіння. За 10 останніх років на ЧФ РФ не надійшло жодного нового корабля. Старі кораблі списують на металобрухт, обсяги фінансування судоремонту скорочені на третину. Звільняють і людей – 3 тисячі персоналу ЧФ в 2009 році, і 10 тисяч цивільних – цього року.

Тож що виходить – в Росії не вміють рахувати? Чи так люблять Україну взагалі і Януковича зокрема, що готові платити астрономічні суми за непотрібний флот?

Дії Кремля мають логічне пояснення в одному-єдиному випадку. А саме – Росії не треба флот. Росії треба Крим. А для початку – Севастополь.

І саме за це Росія готова заплатити $40 мільярдів. І лише в цьому випадку сума угоди буде цілком виправданою.

29 березня під час теракту в московському метро загинув громадянин України Віктор Гинькут, про що повідомили ЗМІ. Однак виявилося, що цей громадянин – не зовсім, чи точніше кажучи, не тільки громадянин України. Капітан першого рангу Гинькут служив на Чорноморському флоті РФ і мав паспорт російського громадянина. І був у Москві в службовому відрядженні, де став жертвою теракту.

На цю історію офіційний Київ вирішив не реагувати – мовляв, сталася трагедія, нема чого в ній копирсатися. Однак вона показово ілюструє той механізм відторгнення Криму, за безпроблемну роботу якого Росія вчора заплатила сорок мільярдів доларів.

На відміну від десятків іноземних військових баз, розкиданих по всьому світу, база Чорноморського флоту є інструментом не військової, а цивільної експансії. Американці з бази «Манас» чи Окінави не спішать записуватися в киргизи чи японці. Натомість десятки тисяч мешканців Криму, пов’язаних – зараз чи в минулому – з Чорноморським флотом – є і юридично, і світоглядно — громадянами Росії. Що не заважає їм мати окрім російських ще українські паспорти. Після відставки ці люди не їдуть до рідної Костроми чи Вологди, а залишаються жити в курортному Криму. Більше того, військовослужбовці з інших флотів десятиліттями намагалися під кінець служби перевестися на ЧФ РФ – адже в на узбережжі Чорного моря жити трохи приємніше, ніж на узбережжі Тихого океану.

Все це сформувало в Криму – особливо в Севастополі – не просто проросійський, а де факто російський анклав.

Люди, які до нього належать, є росіянами не лише за світоглядом чи мовою, але й за юридичними правами. Тому в разі виникнення конфлікту інтересів між Україною та Росією вони автоматично стануть на підтримку російських інтересів. І, в свою чергу, влада Росії завжди може розраховувати на підтримку будь-яких своїх дій в Криму «громадянами України», які насправді є флотськими відставниками та членами їхніх родин.

Ця ситуація сформувалася не за один рік, і вирішення її теж мало відбуватися десятиліттями. Ключовим моментом мало стати закриття бази ЧФ РФ у Севастополі – після чого властиві для нього міграційні процеси перемістилися б до Новоросійська, а російський анклав у Криму поступово втрачав би силу і вплив.

Домовленості від 21 квітня поставили на цьому сценарії хрест. Із збереженням флоту в Севастополі російська «п’ята колона» в Криму надалі посилюватиметься, причому швидшими темпами, ніж раніше. І це не якісь націоналістичні страшилки: Росія віддала 40 мільярдів доларів за те, щоб цей процес не припинявся.

Чому ж на це погодилася новообрана українська влада?

Відповідь проста – Янукович та Азаров обміняли сьогоденні інтереси олігархів-регіоналів (дешевий газ) на величезну стратегічну проблему (втрата Криму), яка набуде актуальності років за 10. Тобто, якраз під кінець гіпотетичного «двострокового» президентства Януковича. По суті, регіонали зробили точно те саме, що і Тимошенко з газовими домовленостями 2009 року – тільки там проблеми, отримані в обмін на експропрійований у Фірташа газ та «передвиборчі» фото з Путіним, вистрілили вже через півроку.

А що в цій ситуації робити опозиції? Протидія ратифікації угод в Раді та заклики до національного опору проти здачі національних інтересів – кроки, без яких неможливо обійтися. Але не доводиться сумніватися, що депутати новоствореної більшості ратифікують «харківську угоду» Януковича-Мєдвєдєва, і що після цього нового Майдану не буде.

Треба дивитися далі. Росія йтиме шляхом збільшення кількості «подвійних громадян» в Криму? Треба відстежувати всі такі випадки і діяти відповідно. В статусі опозиції – привертаючи до них увагу громадськості та вимагаючи відповідних дій від влади. Прийшовши до влади – виявляти будь-які прояви антидержавної поведінки в подібних громадян і діяти жорстко й рішуче – аж до депортації. Підтримувати рух кримських татар на захист прав на рідну землю. Посилювати український флот, забезпечити першочергове надання житла його військовослужбовцям.

Заходи можуть бути найрізноманітніші, але сенс їх один: Росія повинна відчути, що спроба провернути в Криму південноосетинський сценарій обійдеться їй дорожче, ніж гіпотетичний прибуток від 40-мільярдної інвестиції, витраченої на «стратегічну русифікацію» півострова.

Що ж до самого питання із перебуванням Чорноморського флоту в Криму, то найкращою відповіддю України в цій ситуації було б не скасування угоди (це неминуче стане приводом для ескалації процесу з відторгнення Криму), а поява поруч із російською базою флоту аналогічної бази флоту НАТО. Звісно ж, не задарма, а за адеквату орендну платню. Мовляв, нічого особистого, просто бізнес.

Источник

zp8497586rq