Закон про місцеві вибори. Вивчити, щоб вижити

Усе почалось з набрання чинності нового закону «Про місцеві вибори», який, що вже стало традицією в нашій державі, був прийнятий незадовго до початку виборчого процесу.

Хоча ні, значно раніше.

Із президентських виборів 2010 року, які дали старт активному формуванню слухняного адмінресурсу. Чи навіть із парламентських, коли ці законотворці ввійшли в Раду. А можливо, ще із часів формування партій? Ба ще раніше, з їхніх осередків, на чолі з унікальними вченими в області політичного клонування?..

І все ж, до закону. Переплетіння політичних та економічних інтересів мало негативний вплив та підривало довіру громадськості до політичного процесу. Тож, озброївшись гарною ідеєю змішаної системи, народні депутати подарували недосконалу, внутрішньо суперечливу «інструкцію» із народного волевиявлення. У ній знайшлось місце цілому ряду положень, які значною мірою не відповідають Конституції України.

Не варто ще раз повторювати, що під обгорткою мажоритарно-пропорційної системи гарно сховалась норма щодо права висування кандидатів лише місцевими організаціями партій. А самовисуванням можуть потішитись тільки депутати сільських, селищних рад, та сільські й селищні голови.

Хоча ця новела й ставить громадян у пряму залежність від місцевих організацій партій та унеможливлює існування незалежних кандидатів, дозволяє сформувати провладні більшості в місцевих радах — вона все ж таки заслуговує на звання єдиного кроку в бік демократії, порівняно з іншими нововведеннями.

Порядок формування виборчих комісії — основа у прагненні до незабезпечення однаково рівного ставлення до суб'єктів виборчого процесу.

Перш за все, обмежено права позапарламентських партій брати участь у формуванні територіальних виборчих комісій. Представництво у ТВК можливе лише в разі посмішки фортуни під час жеребкування, яке визначало не більше трьох кандидатур від тих, хто не ввійшов колись у парламент, але мав намір висувати кандидатів на місцевому рівні.

Норми ж щодо включення кандидатур від місцевих парторганізацій, депутатські фракції яких зареєстровані в апараті ВР, мають виключно політичне забарвлення. Адже політичні партії, що входять до виборчого блоку, можуть запропонувати до складу комісії кожна по три особи, нарівні з партіями, що діють самостійно.

Як результат — найбільше представництво мають коаліційні сили.

Дотримуючись такої ж процедури, провладні сили в багатьох регіонах отримали перевагу в керівництві ТВК на місцевих виборах.

Утворені на законних, але дуже суперечливих із конституційними нормами підвалинах, ці комісії «здійснюють» виборчий процес. За власними вподобаннями реєструють, відмовляють у реєстрації, скасовують реєстрацію кандидатів… При тому, що рішення про відмову, замість надання представнику, який чекає в коридорі, швидко запаковується у конверт для відсилання поштою. І, як наслідок, отримується партією тоді, коли всі строки для подання заяв із виправленими документами вже пройшли.

Вражають причини відмов у реєстрації. Разом із дійсно невідповідним оформленням документів, часто виписані зовсім недолугі підстави. Як то: не зазначення контактного номера телефону, відсутність даних про громадську роботу, «негарна фотографія» тощо. Більшість випадків відмови мали приховані політичні мотиви.

Не треба сумніватись, що приклад формування ТВК ліг в основу «справедливого» утворення дільничних.

Адже, великодушно надавши право подавати кандидатури до складу комісій усім учасникам виборчих змагань, включаючи кандидатів у, депутати в одномандатних виборчих округах, кандидатів на посаду сільського та міського голови, законодавчо було встановлено максимальну кількість членів такої комісії. ТВК на свій розсуд обирала «гідних». І цей «розсуд» обмежується лише «досвідом роботи» осіб, указаних у поданні. За тим же «досвідом» призначався й голова, заступник голови та секретар комісії.

Про паритетність розподілу керівних посад між представниками політичних сил навіть не згадується.

Уже зараз на Львівщині багато опозиційних партій кричать про дії тервиборчкомів, які не включили їх представників до складу дільничних комісій. І це — опозицію… І де? — У Західній Україні. Чудова позиція у Кременчуцької міської виборчої комісії, яка пояснила таке «не включення» опозиції як сприяння роботі членів ДВК за умови мінімальної кількості членів.

Набравшись досвіду злагодженої роботи на користь фаворитів перегонів під час винесення попереджень кандидатам, скасування реєстрації, виборчі комісії продовжують вправно дотримуватися закону.

І, дотримуючись закону, — не розглядають скарг за формальними ознаками. І позбавляють права бути присутнім у приміщенні під час голосування офіційних спостерігачів. І завершать коло «надзвичайних» повноважень прийняттям рішень більшістю голосів від присутніх (навіть трьома) при підрахунку голосів.

Процедури формування виборчих округів, формування й організації виборчих комісій, процедури оскарження ймовірних порушень не створюють рівних умов для балотування й участі у виборах.

Закон, так звана «виборча Біблія», став, у поєднанні із застосуванням адмінресурсу, клонування, чорного піару та підкупу виборців — реальною загрозою чесного волевиявлення.

Для уніфікації виборчих процедур на всіх типах виборів — президента, народних депутатів, депутатів ВР Криму, сільських, селищних, міських голів та депутатів місцевих рад — та використання позитивного напрацювання виборчого законодавства нагальною є потреба прийняття кодифікованого законодавчого акта — Виборчого кодексу України.

Про це зараз усі не втомлюються говорити, починаючи від члена дільничної комісії, до президента України.

Натомість уже зараз готується база для законного спотворювання результатів майбутніх парламентських виборів.

Розуміючи необхідність виконання колишніх обіцянок, таких як введення змішаної системи виборів і до Верховної Ради, законотворці прийняли зміни до закону «Про державний реєстр виборців».

Озброївшись дозволом гратися виборчою адресою без усіляких на це підстав та досвідом маніпулювання відкріпними посвідченнями, можна зібрати необхідну кількість голосів для депутата-мажоритарника у відповідних регіонах.

Хоча, яка різниця хто забезпечить потрібний результат? Автобуси з голосувальниками, чи виборчі комісії, що діють «виключно в межах прийнятого закону»?..

Анна Середа

jfdghjhthit45