За Конституцією чи "по понятіям"?

Отже, відбулося. Як і слід було очікувати, Конституційний суд таки благословив формування коаліції «тушками».

Відтепер депутат, який пройшов до парламенту під програму певної політичної сили, отримавши жаданий мандат, може пускатися у вільне плавання. Він може входити до будь-якої коаліції. Навіть всупереч рішенню фракції та волі виборців, які проголосували за цю політичну силу.

«В аспекті конституційного подання положення частини шостої 83-й статті Конституції, частини четвертої 59-й статті регламенту ВР, затвердженого законом «Про регламент» від 10 лютого 2010 року, у системному зв'язку з положеннями статей 1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, частин п'ятої, сьомої, дев'ятої 83-ї та 86-ї статей Конституції, статей 60, 61 регламенту ВР, — слід розуміти так, що окремі народні депутати, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у ВР, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій».

Ось такий вердикт виніс Конституційний суд.

Солідний документ з посиланнями аж на 12 статей Конституції.

Який же «системний зв'язок» з формуванням коаліції мають згадані статті? Звісно, ми цілком довіряємо цій поважній інституції, але просто з цікавості спробуємо зазирнути бодай у деякі з них.

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Жодних заперечень, але яким чином це стосується способу формування коаліції?

Стаття 5. Україна є республікою.

І це незаперечний факт. Але питання те ж саме, що й до першої статті.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Чи є потреба цитувати решту статей, на які посилається Конституційний Суд? Усі вони таким же чином «обґрунтовують» рішення КС, як і той незаперечний факт, що «Дніпро впадає у Чорне море».

Цікаво, що і в констатуючій частині, і у рішенні, — судді посилаються на Конституцію й регламент.

Той самий регламент, що суперечить частині шостій 83-ї статті Конституції, та рішенню того ж-таки КС від 17 вересня 2008 року.

А відтак його важко назвати легітимним.

Так, 61-а стаття регламенту визначає коаліцію, як «об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів України, до складу якого входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».

У той же час, частина шоста 83-ї статті Конституції стверджує: «У Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВР».

Як бачимо, жодного слова про народних депутатів України.

Рішення того ж-таки КС від 17 вересня 2010 року чітко й недвозначно визначає: «до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію«.

Ані Конституція, ані рішення КС не містять визначення коаліції як об'єднання народних депутатів, а лише як депутатських фракцій.

Крім того, регламент містить таку новацію, як позафракційні депутати, відсутню у Конституції. Отже є підстави вважати регламент таким, що не відповідає Конституції.

Однак судді чомусь «не помітили» такої невідповідності. І у своєму рішенні посилаються на Регламент, як на цілком конституційний документ.

Чому ж той самий КС, який у 2008 році визнав неконституційним формування коаліції «тушками», сьогодні зробив «сальто назад»?

А тому, що тоді вони керувалися лише нормами Конституції, справедливо вважаючи чинний на той час тимчасовий регламент неконституційним.

Зараз же вони керуються не так Конституцією, як регламентом. Який, як було вже зазначено, входить у конфлікт з Конституцією.

Шановні служителі Феміди поклали на шальки терезів Основний закон і сумнівної легітимності регламент.

І — о диво! — регламент переважив.

Виходить, або неякісні терези, або хтось натиснув пальцем на потрібну шальку. А може й не пальцем.

На початку статті я зазначив, що таке рішення не було неочікуваним. І для цього є підстави. У минулому вже був подібний прецедент.

Захотілося Леоніду Кучмі балотуватися на третій термін. Як то кажуть, Бог трійцю любить. Та Бог-то любить, а от Конституція не велить. Якийсь розумник записав там норму про два президентських терміни. А третій — зась, ніззя.

Воно-то зрозуміло, що «ніззя», але ж ду-у-у-же хочеться. Що тут вдієш? Як казав Райкін — регбус, кроксворд, промблема.

Та то для якихось там Європ чи Америк проблема. Бо нема в них нашого Конституційного суду. А коли й є, то не такий метикований, як наш.

А наш цю проблему враз вирішив. Якщо Даниловичу так вже кортить поцарювати втретє, треба довести, що це буде ніякий не третій, а ще один другий термін.

Сказано — зроблено.

Зібрався наш ареопаг, сконцентрував увесь свій інтелект, зазирнув у математичні енциклопедії, та й видав на-гора феноменальний результат.

Не знаю, які там застосовувались методи математичного аналізу, певно, це залишиться комерційною таємницею, але результат приголомшив. Він, результат, присоромив і Ейлера, і Д'Аламбера, і Декарта з різними там Евклідами та Пуссенами.

Відтепер, якщо до одного додати один, то вийде не два, як вони, наївні, гадали, а залишиться лише один. Отже, Данилович з чистим сумлінням може йти ще на один другий термін.

Щоправда, Кучма не скористався цим відкриттям.

Подумав, певно, що «піпл не схаває». «Піпл» ще не доріс до рівня математиків із КС. Він більше довіряє всіляким ретроградам, на кшталт Остроградського, Гауса чи Піфагора. Тож не варто випробовувати долю.

Внісши таким чином вагомий доробок у скарбницю математичної науки, наші світочі конституційного права вирішили відзначитися ще й у царині логіки. А заразом — і на ниві послідовності та здорового глузду.

І благословили формування коаліції «тушками».

Якщо президент Кучма не наважився потоптатися по Основному закону, то президент Янукович вирішив будь-що створити коаліцію «під себе».

Що ж, діло святе, та й партнери достойні.

Комуністи, приміром, вже мають досвід плідної співпраці з «класовим ворогом», клятими буржуїнами та олігархами. Свого часу вони залюбки проміняли «Капітал» Маркса на капітали Партії регіонів. Та й Литвин нарешті остаточно визначився, кому він конче потрібен.

Одна біда, як не шкреби, набирається лише 219 нардепів. А потрібно ж щонайменше 226.

Не знаю, чим там «переконували» депутатів з сусідніх фракцій, але шістнадцятьох таки «переконали». Так і склепали коаліцію. Всупереч Конституції і рішенню КС зразка 2008 року.

А задля респектабельності депутати-регіонали звернулися за «благословенням» до того ж таки КС. Мовляв, якщо високий суд визнає це рішення неконституційним, вони його тут-таки скасують.

До того ж, Віктор Янукович урочисто заявив, що визнає будь-яке рішення. Либонь знав, яким буде це «будь-яке» рішення.

Мимоволі пригадується крилатий вислів Генрі Форда: «автомобіль може бути будь-якого кольору, якщо цей колір чорний».

Сенсації не відбулося. Конституційний Суд ухвалив потрібне «будь-яке» рішення.

Якщо відтепер правлячу коаліцію можна формувати з окремих «тушок», постають риторичні питання:

  1. який сенс у пропорційній системі виборів за партійними списками?
  2. яким чином партії, що пройшли до парламенту, можуть реалізовувати свої виборчі програми, якщо їхні члени можуть вступати до «чужої» коаліції?
  3. який сенс взагалі мені, виборцю, голосувати за ту чи іншу партію, якщо моє волевиявлення може бути спотворене?

Й останнє питання: якщо Основний закон так відверто зневажається навіть Конституційним судом, то чи не варто взагалі скасувати Конституцію, й жити «по понятіям»?

P.S. Я нізащо не наважився б дискутувати з приводу тлумачення Конституції, оскільки не є фахівцем з конституційного права. Якби йшлося про тлумачення специфічних юридичних колізій.

Але мене переконують, що п'ята стаття Конституції «Україна є республікою» дає підстави формувати коаліцію «тушками». А це вже, вибачте, «локшина», яку намагаються навісити мені на вуха. Тож я маю право відмовитись від цієї сумнівної прикраси.

Коли Конституційний суд доводить, що 1+1=1, з ним має право сперечатися навіть хатня робітниця з початковою освітою.

Дмитро Ремиженко

zp8497586rq