Зниклі папери та новий коаліціянт в українській історії

— Що це таке: спочатку зелене, потім червоне, потім чорне, і знову зелене?

— Не знаю…

— І я теж не знаю, але як гарно змінює колір!

Подія

Нещодавно один підприємець старшого покоління розповів мені про буремні дев'яності, час коли формувався і примножувався славетний капітал українського бізнесу.

Розповідь про різного роду пресинг чи хабарі чиновникам мене, чесно кажучи, не дуже вразили. У нас всі про все знають і не треба бути слідчим щоб дізнатися хто бере, яким чином і скільки.

Цінність та актуальність цієї історії конфлікту чиновників та бізнесу полягала у розповіді про практику викрадення та спалення бухгалтерської документації на своїх же підприємствах, перед замовними перевірками та наїздами міліції.

За словами ПП, іноді інакше врятувати свій бізнес не було можливості, адже чиновника хотів не хабара, а безпосередньо усю бізнес структуру.

Така чиновницька практика була дуже поширеною, що спричинило смерть у зародку можливих первістків соціального відповідального бізнесу в Україні.

Перші прихильники української демократії стали її першими жертвами.

Хоча малий бізнес помер та справа його живе. Ситуація навколо перевірки діяльності київської мерії це підтверджує. Влада працює методами бізнесу — знищує документацію.

Я не думаю, що це є просто показником того, що у владі працюють бізнесмени. Натомість це схоже не намагання врятувати «свій чесний бізнес» від рук нової влади.

Незважаючи на лояльність та підтримку в потрібних справах, команда Черновецького — перший конкурент на виліт до Марсу.

Ще б пак, ринок нерухомості у Києві коштує вдвічі більше ніж далека планета. А дерибан київської землі взагалі один із пріоритетних напрямів у «тіньовій» виборчій програмі кожної політичної сили.

Метод

Не можна когось звинувачувати не маючи доказів чи особливо вагомих аргументів. Але можна моделювати процеси, ситуації та явища на основі наявної і повної інформації.

Один із відомих польських істориків економіки професор Вітольд Шульц вказує на те, що найбільшою помилкою істориків і політологів є спроба об'єктивно оцінити подію, свідками якої вони не були.

На думку професора, давати оцінку події повинні історики-сучасники, які хоча б можуть надати для нащадків точні хронологічні та статистичні дані, на відміну від історика, який досліджує подію в майбутньому з своїми соціокультурними, ідейними та часовими особливостями мислення, аналізу та висновків.

У разі застосування вищевказаного методу дослідження, важливо кожному із дослідників не забувати своє місце та соціальну роль, адже часто історики стають політологами і навпаки, що призводить до підміни реальних фактів та оцінок.

Предмет дослідження

Вступ ще одного депутата від БЮТ, Петра Павловича Кузьменка, у коаліцію «Стабільність і реформи», особисто для мене, стає індикатором того, що бізнес відмовляється іти разом з Тимошенко в опозицію і готовий співпрацювати з новою владою.

Кузьменко вже мав досвід роботи з пропрезидентською політичною силою, в 2002-2004 роках як член фракції СДПУ(о). Після Помаранчевої революції змінив її на фракцію «Єдиної України» Губського, яка потім плавно перепливла у лагуну під назвою «БЮТ».

Кулуарні аргументи, що таким чином деякі люди зберігають свій бізнес, не є переконливими. Настільки відомо про депутатів від БЮТ, які увійшли у склад коаліції це люди точно не формату «зберегти». Їхнім життєвим кредо є «примноження».

Кузьменко вважається неофіційним представником інтересів Губського на Черкащині, від БЮТ він теж курував саме цей регіон, адже свою політичну кар'єру почав саме з Умані.

Інтереси Кузьменку доводилось представляти у земельній сфері та в боротьбі за «Черкасиобленерго».

Бажання комбінатора Губського працювати з новою владою реалізується. І це зрозуміло не стільки з того як він діє сам, скільки як діють його підопічні.

Теперішня національна опозиція є настільки латентною, що можна просто загубитися у пошуках межі між опозицією і владою. І Кузьменко став цьому яскравим прикладом — від опозиції до влади один крок.

Результат

Вихоплюючи з останніх новин риторику новоспечених опозиціонерів, можна зрозуміти, що опозиція програла бій навіть його не почавши, чи то не бажаючи його взагалі проводити. Через свою близорукість і пожадливість.

Напівмертвий політик Ющенко та покинута Тимошенко допустилися граничної кількості помилок.

Спочатку вибори до місцевих рад, а пізніше до ВРУ, стануть індикатором і прикладом найбільших помилок у політиці, які в той же час старанно повторюються новою владою, що стає своєрідною візитівкою української політики. На граблі наступати — належне минулому віддати.

Відсутність «свіжої крові» у політиці, нових ідей, а головне нового підходу до роботи — очевидні. А в цілому мало хто очікував від нового президента чогось іншого. Метою виборців Януковича був реванш, зміна обличчя, та ніяк не прагнення отримати щось нове.

Логічний ряд, який мав вибудуватися у головах виборців це — стара влада — старі методи роботи.

Це видно з перших кроків Януковича та його команди. Чого варте тільки те, що президент дає завдання розробити програму економічного розвитку, а чим же тоді команда ЯВФ займалася в опозиції? А тіньовий уряд?

Стає очевидними бутафорність та манекенність політиків, голий популізм просто зашкалює. Славетна команда економістів і реформаторів після зняття PR-ширми так і залишається купою професорів-самозванців.

Думаю, що цій «новій» сторінці в історії України варто дати оцінку вже сьогодні. Кредити — Борги — Корупція — Українофобія. Це як кандидатський мінімум, а максимум будемо оцінювати вже завтра.

Олександр Оськін

zp8497586rq