«Зухвалість» «бідних родичів»

Видання «The Wall Street Journal» нещодавно назвало висловлювання Віктора Януковича, який не є «бідним родичем», не бажає, щоб йому давали вказівки, вимагає поваги до України і її судів та партнерських відносин з ЄС – «зухвалістю».

Навіть Путін із Медведєвим такого тону в розмовах із Брюсселем собі не дозволяють. При тому, що Путін із Медведєвим і кредитів у МВФ теж не просять. Тому така показово емоційна зухвалість – це не демонстрація сили, а швидше прояв відчаю. І викликає вона не повагу, а інші почуття, схожі на жалість.

Напевно, український президент мав досить вагомі причини для прояву своєї «зухвалості». І причини ці мають суто особистий характер.

Звісно, за два роки на посаді глави держави, та ще й із такими повноваженнями, можна раз і назавжди відвикнути, щоб тобі хтось щось вказував.

Тим більше, хто?!.. Люди, яким, згідно зі сформованим у Віктора Федоровича переконанням, Зона вільної торгівлі потрібна більше ніж Україні?

Хто? Чиновники й політики, які усіма силами прагнуть запобігти зближення й інтеграції України із РФ? Ті, хто судять Домініка Стросс-Кана, Жака Ширака й Сільвіо Берлусконі?

Звичайно, якщо перед тобою строєм ходить увесь український парламент, плазують олігархи й слухняно підкорюються міністри, важко сприймати критику від якихось європейців, які навіть у своїх країнах мало на що впливають…

Можна припустити, що емоційні слова Януковича про «бідних родичів» і про те, що «він полетить далі» є не лише грубою афективною помилкою в зовнішньополітичному діалозі, зробленою через відсутність розуміння правил дипломатичного етикету.

Цілком імовірно, що це свідомий крок. І його причиною є особисте припущення президента, що в разі інтеграції в політико-економічний простір навколо Росії йому вже точно ніхто не буде вказувати, як застосовувати закони, за якими правилами проводити вибори, кого тримати в тюрмі, а кого випускати. І не ставитимуть у залежність від цього економічні й політичні відносини.

І дійсно, наразі поки все виправдовується.

РФ легко й швидко прийняла нас до Зони вільної торгівлі в рамках СНД. Зазиває до Митного союзу в обмін на знижки на газ. Безсумнівно, із розпростертими обіймами нас чекатимуть у Євразійському союзі, омріяному й описаному в путінській публіцистиці. Поки що РФ дуже м’яко стелить.

Та спати буде жорстко.

Жорстко буде, коли нам відмовлять у кредитах від МВФ, а Москва виставить Києву неприйнятні умови кредитування під гаслом «приватизації в російські руки всього й уся». Коли ГТС доведеться приватизувати не в руки Фірташа, а в руки, припустимо, Алікперова чи Дерипаски. Коли в ті ж руки доведеться приватизувати металургійні й хімічні підприємства.

Жорстко буде, коли вийде новий ролик на кшталт «Віктора всемогутнього». Або коли російські канали транслюватимуть новий фільм у стилі «Хрещений бацька». Тільки вже про іншого «бідного родича».

І наступний російський президент Путін не розмовлятиме з Януковичем толерантною мовою Баррозу й Ештон. Він дипломатичних висловів не підбиратиме. Швидше, придумає щось новеньке в стилі «мазурик, який вкрав літак». Тільки тут замість літака доречно буде вставити вертоліт.

Чи може люди, які подають Януковичу інформацію, цього йому не показуватимуть?

Так само, як, мабуть, не показали йому перший «зухвалий» ролик про «Віктора всемогутнього» – перший болючий дзвіночок для тих, хто не вважає себе бідними родичами.

А якщо покажуть, чи стане Віктору Федоровичу все зрозуміло.

Чи стане зрозуміло, до чиїх порад варто було прислухатися, і чиїх настанов слухатися? Хто був ввічливий і дипломатичний, а хто – по-азіатськи жорсткий, прямий і неухильний? Хто сподівався побачити в нас партнерів, а хто переконаний, що ми – безнадійна провінція з недолугими провінційними елітами?

Проте, коли і якщо президент усе це відчує й зрозуміє, буде пізно. Точка неповернення буде пройдена, а Україна вже посилено інтегруватиметься до численних структур російського фарватеру. Чому?

Відповідь одна: ТОМУ ЩО «ДЄРЗКІЙ».

Олексій Краснопьоров