Камікадзе, що «знешкодить» Юлю

У нинішній президентській кампанії Янукович — єдиний кандидат, який має реальну можливість обіграти Тимошенко. Але обіграти зовсім не в тому сенсі, який вкладають у це слово сам «Лідер» і його прихильники.

janukovich17

Як не парадоксально, та для досягнення відповідного результату голова Партії регіонів має відкинути сподівання перемогти на виборах.

Не є секретом, що поточний, вищий, ніж у Тимошенко, рейтинг Януковича показує лише наскільки приблизно відсотків більше набере в «першому турі» «біло-блакитний» кандидат у порівнянні з «Нею».

І нічого крім цього, — перед повторним голосуванням чинний прем’єр буде підбирати як не освоєний до того «помаранчевий» електорат (зокрема, від Ющенка), так і виборців з не-«біло-блакитними» симпатіями (наприклад, від Тігіпка).

Резерв на сьогодні виглядає цілком достатнім, щоб покрити відставання Тимошенко від першого місця й здобути підсумкову перемогу.

Більше того — такі перспективи має не лише «Вона». Ексцентричні політичні погляди (скажімо, нічим не підкріплені декларування зміни статусу російської мови в Україні), неоднозначна біографія та не надто привабливі особисті якості головного регіонала змусять багатьох голосувати в другому турі не стільки за його конкурента, скільки виключно проти нього.

Фактично, хто б не вийшов у другий тур із Януковичем, він (скажімо, Ющенко, Тігіпко чи Литвин) Януковича перемагає. Але зараз ситуація така, що абстрактний «він» — це «Вона».

Однак можливий і інший вияв такого протестного голосування в другому турі.

Переважна більшість наділених правом голосу українців початково голосувати за Тимошенко не збирається (за результатами різних соцопитувань рейтинг кандидата-прем’єра коливається між 13 й 20%). Більше того — значна частина цих громадян не просто не підтримують «Її», але й відверто не бажають її бачити в президентському кріслі.

Причин такого ставлення чимало: від загравань із Путіним (на кшталт нещодавнього бездумного хихикання над, м’яко кажучи, сумнівної якості жартами російського прем’єра про українського й грузинського президентів у Ялті) та економічних «успіхів» нинішнього Кабміну до відверто диктаторських замашок «леді Ю», які вона ніколи (а надто — зараз, претендуючи на роль буцімто потрібної Україні «сильної руки») не вважала за потрібне приховувати (бажання «кінчіть» — це щось із розряду «мачіть в сартірє»).

Голосувати проти Тимошенко в другому турі — прийнятний вибір для багатьох українців. Проте за однієї умови — якщо тільки це автоматично не означає голосувати за Януковича. Як слушно зауважив свого часу один із колег, Тимошенко-президент — це страшно, але Янукович-президент — це гидко.

Українське ж законодавство не передбачає жодних реальних наслідків для ситуації, коли більшість виборців обрали графу «Не підтримую жодного кандидата».

Хай хоч 90% проголосує проти обох учасників другого туру — все одно той з них, на користь якого розподілилась решта 10%, стане президентом України.

Відтак, tertium non datur — не пускати до влади кандидата А громадянин може лише шляхом голосування за його прямого конкурента Б.

І, зважаючи на ставлення більшості українців до Тимошенко й особливості протестного голосування по-українськи, перемогти «Її» в другому турі має шанси практично будь-хто з нинішніх серйозних претендентів на найвищу державну посаду… крім Януковича.

Крім того, хто якраз, найбільш вірогідно, й опиниться з нею в другому турі. Бо краще все-таки страшно, ніж гидко.

Відтак, єдино можливий шлях для інших політичних гравців не допустити Тимошенко до влади (варіанти з, прости Господи, вбивством, звісно, не розглядаються) — це переконати Януковича зняти свою кандидатуру після першого туру.

Чільний регіонал, тверезо оцінивши свої шанси на президентських виборах і — головне — зваживши на цілком реальні перспективи власної політичної маргіналізації після перемоги чинного прем’єра, міг би й сам почати пошук шляхів гідного виходу із програшної ситуації.

Якби не одне «але» — відсутність гарантій того, що «Лідера» при перших же спробах ухилитися від боротьби не «закатають в асфальт» ті, хто вже вклав у нього (й продовжує вкладати) величезні ресурси.

Тому ідею перемоги без боротьби має висунути хтось із тих, хто може гарантувати Януковичу недоторканність (у фізичному, звісно, а не в юридичному сенсі). Перший, хто має такі можливості й кому це вигідно, — Ахметов.

По-перше, група власника СКМ нині не має беззастережного впливу на «Лідера», а отже, й на партію. Свідченням цього є, зокрема, розподіл посад у виборчому штабі Януковича. З чотирьох «штабістів» лише один (Колесніков) представляє Ахметова, а керує кампанією віддалений від Ахметова Микола Азаров.

По-друге, домовлятися зараз із альтернативою Тимошенко — в усіх сенсах дешевше, ніж після виборів із нею самою. Насамперед, з огляду на те, що перед другим туром для контрагента буде пропозиція, від якої не відмовляються, тоді як після повторного голосування «Їй»-президенту доведеться пропонувати те, чого вона зажадає.

Відтак, Ахметов може взяти під цілковитий контроль свою партію, зробивши «Лідера» слухняним у подальшому, й вийти на паритетну співпрацю з новим президентом.

Януковичу ж, крім перспективи зберегти реальну вагу в політиці, можуть запропонувати те, що для нього зараз є більш актуальним, — гарантії недоторканності права власності на прихвачене під час його прем’єрування «Межигір’я».

Технологічно сценарій дуже простий.

Отримавши за результатами народного волевиявлення 17 січня право бути представленим у бюлетені для повторного голосування (тобто ставши одним із двох кандидатів, що набрали найбільше голосів), Янукович має від цього права відмовитися.

Відповідно до частини 3 статті 85 закону про вибори президента, якщо головний регіонал зробить це за десять днів до дати, на яку повторне голосування призначено, участь у другому турі візьме наступний за одержаною кількістю голосів кандидат.

Згідно з останньою соціологією, цим «третім прохідним» може стати Тігіпко, або, що менш ймовірно, — Ющенко чи Яценюк. І один із цих кандидатів, які на відміну від Януковича, «несудимі» та «інтелігентні», а на противагу Тимошенко — «демократичні», має нав’язати «Їй» реальну боротьбу в другому турі.

Необхідно лише за порівняно короткий час (три тижні) встигнути закріпити у свідомості виборців суперника Тимошенко (на додачу до інших його чеснот) як «демократичну» противагу «авторитаризму» (аналог схеми розкручування Ющенка у 2004-ому як «демократа», що бореться з «кучмістом»).

За належних фінансового та медійного ресурсів це завдання не є невирішуваним. Однак воно є обов’язковим до виконання — інакше «Вона» не лише стає президентом, але й робить це, відверто сміючись над створеною проти неї «передвиборчою коаліцією».

Інше важливе завдання постане перед самим Януковичем — адекватно пояснити своїм виборцям власне бажання відмовитися від боротьби в «другому турі». Знайти адекватну лінію поведінки тут можливо — за умови, що її шукатимуть не пряма, як кордони між країнами в Африці на карті, Герман і той, хто свого часу наполіг на ідеї випустити на сцену дружину «Лідера» з її «наколотими апельсинами».

Тези можуть бути, наприклад, такими: напередодні виборів соціологи вказували на значно більший відрив Януковича від Тимошенко, ніж зафіксував Центрвиборчком — отже, були надмасштабні фальсифікації чинної влади на чолі з прем’єром — отже, необхідно консолідувати всі сили в боротьбі з майбутнім диктатором — отже, Янукович готовий поступитися власними амбіціями заради компромісного кандидата.

А оскільки «Лідеру» треба буде «поступатися амбіціями», не забуваючи про те, що незабаром доведеться вести свою партію на місцеві та парламентські вибори, то слід подбати про меседжі, які б дозволили уникнути враження, що головний регіонал банально «устал і уходіт».

Тут знадобиться образ «міцного-господарника-який-хоче-рятувати-країну-від-кризи-на-посаді-прем’єра» при новому президенті й теза про те, що обрати Тимошенко — це не лише «зіпсувати» президентську вертикаль, але й створити загрозу недемократичного обрання нового складу Верховної Ради.

Зрозуміло, що Януковичу буде складно зважитися на цей крок (хоча, звісно, обіцянка «закатати в асфальт» у разі відмови поступитися й програшу в другому турі могла б полегшити вибір). Зрозуміло, що сам сценарій є ризикований — кандидат-прем’єр може все одно вирвати перемогу.

Але, якщо заходи із реалізації будуть на належному рівні, вірогідність досягнення успіху — усунення Тимошенко від президентського крісла — більша, аніж намагання «Лідера» тягатися з «Нею» у відкритому протистоянні другого туру.

«Лідер», відомий у навколополітичних колах як надутий невідомо чим «Парус», має шанс отримати «підвищення» до «божественного вітру». Японською — камікадзе.

Юрій Гончаренко