Кого вибирати?

В усьому демократичному світі керівниками держав дуже рідко стають чисті ідеалісти або моралісти, популісти або кар’єристи, інтригани або «хитромани».

x2_photo_8689

Справжній глава держави – це, з одного боку, авторитетний, досвідчений, мудрий, справедливий і порядний державний діяч, який дбає не про майбутні вибори, а про майбутнє нації.

З іншого, незмінно дуже сильний психолог, «маніпулятор», хитрий дипломат і знавець інтриг, щоб знаходити взаєморозуміння з усіма центрами впливу, майстерно спрямовуючи всі їхні амбіції, активи, знання і вміння в інтересах суспільства та непомітно і філігранно створюючи в їх підсвідомості спонуки та бажання працювати на користь країни і її народу.

Висловлюючись словами класика, в його індивідуальності мають бути присутні «всі найкращі і найгірші основи людини».

При цьому він повинен не тільки не хотіти, але навіть і не вміти займатись бізнесом, чи, як говориться, «робити гроші», бо таке вміння на посаді президента це і спокуса, і відволікання від державних справ, не кажучи вже про правові аспекти питання.

Президент повинен не сам вести бізнес, а створити умови для того, щоб бізнес вела країна. Вся країна, а не якась її частина.

Це має бути життєвим кредо президента, набагато вищою, амбітнішою і благороднішою ціллю для лідера нації, ніж особисте збагачення.

Президент повинен бути рівновіддалений (саме рівновіддалений а не рівнонаближений) від усіх груп впливу, бо тільки з відстані та безсторонньо можна збагнути велич, можливості і потенціал країни і всіх її громадян (свідомо не вживаю тут термін – народу) – від карпатського вівчаря до донецького олігарха.

А також бачити (і щоб не затуляли ті, що намагаються стати поруч) всіх разом з їхніми помислами, словами і діяннями…

Це має бути людина, яка вже пройшла «вогонь, воду і мідні труби», досягла життєвих і кар’єрних вершин, і дала згоду (саме дала згоду, а не самозголосилася) йти в президенти.

І не через власні амбіції, а справді для служіння Вітчизні. Людина, якій, за великим рахунком, вже нічого втрачати, в якої позаду вже «спалено і мости і кораблі»…

Людина, яка усвідомлює, що сьогодні проти України ведеться жорстока, підступна і безкомпромісна, але надзвичайно витончена, привабливо завуальована, і лукаво підсолоджена інвестиційними цукерками, економічна війна.

І в першу чергу – війна за землю. Саме за землю, а не за територію. Бо і через 20 та й 50 років їсти буде хотітися всім. А «всіх» на той час буде багато. А ось, скільки буде НАС… у нас… на той час – залежить від того, хто (і як) нас поведе в майбутнє.

Наступний президент повинен мати імунітет не від «свинячого» грипу, а від свинства. Від «любих друзів», «вірних товаришів» і «відданих подруг», які відразу після кожних виборів з’являються біля нового президента, як гриби після дощу… І які «працюють». Конкретно…

Мати такий імунітет, щоб від тих «грибів» біля президента не завівся «грибок» по всій Україні.

Президентом має бути людина, яка, за великим рахунком, НЕ МАЄ «своєї команди». Бо, «командою президента» повинна стати вся Україна, в розумінні – всі 46 мільйонів громадян України.

Бо «своя» команда, прийшовши туди, неодмінно захоче не просто управляти, а командувати. Вона ж бо команда.

І «підмітати», і «підгрібати». Потім загрібати. І дуже скоро – все і одразу.

Спочатку в Секретаріаті, а з часом і в Україні. І, рано чи пізно, як це завжди бувало, «підмете» і «загребе». Всю Україну. І президента, в тому числі.

Не дарма ж бо ще древні і мудрі просили в Бога: «Господи, захисти мене від друзів, від ворогів я захищуся сам».

Президентом має бути той, хто не тільки захоче і зможе, але і буде вимушений запросити на роботу у свій секретаріат по кілька достойних представників із усіх центрів впливу – з влади і опозиції, політичних партій і «політично-бізнесових команд», фінансово-промислових груп і громадських організацій, спілок і асоціацій, науки і освіти, юриспруденції … всіх не перерахувати.

А головне – людей «із народу». Одним словом – представників усіх складових громадянського суспільства.

Тобто, президент мусить бути об’єднавчим началом для всього політикуму у міжвиборчий період, центром і організатором компромісів, миротворцем і мировим суддею, забезпечуючи в такий спосіб рівні для всіх можливості реального втілення конституційних прав, захисту інтересів, «вирішення питань», і … навіть… «доступу» до своєї особи.

І для Народу в тому числі…

Хотілося б сказати: для Народу – в першу чергу.

Але усвідомлюючи, що реально це неможливо, то хоча б: «і Народ, і кожен громадянин, матиме шанс на такі гарантії з боку президента».

Президентом має бути не «всезнайка», який про все «чув дзвін», на всі питання має відповідь, і всім «уміє» керувати, а людина, здатна оцінити і віддати належне знанням і вмінням кожного, спрямовуючи знання і вміння всієї нації на користь країні.

І на завершення. Президент зобов’язаний досконало розумітися в економіці та державному будівництві, конституційному процесі та міжнародній політиці, і ще багато в чому… і … щоб його було не соромно показувати світові.

Олексій Пристая