Кого обрати?

Є такий анекдот. Приходить до лікаря людина з тремтячими руками, жахливо блимаючими очима, та непевною мовою. На питання про скарги, хворий відповідає: «Лікарю, я працюю сортувальником апельсинів, по конвеєру до мене їдуть апельсини, тож я мушу маленькі відкидати, а великі – залишати». Лікар на це: «Ну то й що?» — «Лікарю, я ж мушу постійно робити вибір!»

Отже, до виборів – 100 днів. Здається прийшов час визначитися зі своїми вподобаннями і обрати за кого ж віддати свій цінний голос. Бо цілком зрозуміло – наступні 100 днів медіа-ефір буде забитий самою різнокольоровою інформацією, розібратися у якій буде не під силу навіть грецькому богу Гермесу – повелителю крутіїв. Хто, кому і як доводиться Паньком, визначати треба вже зараз і бажано б швидше. Звичайно, є в мене приятелі, які обирають своє вподобання в останній день за принципом «хто мене найбільше вразив рекламою». Але це – не наш метод. Дякувати Богу – є своя голова на плечах.

Тепер визначаємося з позицією. По перше, мені абсолютно байдужа національність депутата. Байки про те що Тимошенко та Яценюк євреї, для мене має таку саму цінність, як твердження що Янукович – троюрідний небіж хорунжого Української Повстанської армії. Товариш Христос казав: «Судіть їх по справах їхніх», і в цьому твердженні я з ним цілком згоден.

Ще одне зауваження. Вибір робить людина 30 з гаком років, цілком успішна у житті, якій не страшний жоден з результатів. За будь-якого з обранців, бізнес в якому я працюю буде поширюватись й дужати, якщо не звертати уваги на деякі неприємні деталі. Але зрештою, у порівняні з «роками великого беспредєлу» 90-х, на кшталт піратства на шляхах, завалювання на офіс рекетирів, та допитами у ментів по стуку вдячних партнерчиків, нинішні умови – просто курорт.

Ну й на останок. Я НІКОЛИ не голосую «проти всіх». Бо тих, хто сидить на паркані однаково ненавидять і дуже болісно б’ють обидві сторони. Знаю не з чуток.

Тож почнемо спочатку. За кого голосувати має резон?

Термін «технічний кандидат» дякувати Богу нам усім гарно знайомий. На відміну від заклятих братів-росіян, у нас таке явище росте, квітне, і робить саме те що йому й притаманно – відбирає голоси на чиюсь користь. Віддавати голос за «технічку» я вважаю нижче своєї гідності. Я ціную свій голос і хочу віддати його «за», а не «проти». Тож хто у нас технічний кандидат?

І отут ми натикаємося на дивне диво. Реально технічним, у нас стає кожен кандидат, який не має за своєю спиною потужної парламентської сили. Завдяки політреформі від президента Кучми (хай лишається здоровий ще сто років), випадкова людина фізично не може опанувати весь обсяг влади у країні. Якщо до влади прийдуть керманичі головних парламентських фракцій, вони матимуть ресурс і змоги робити якісь рішучі кроки в управлінні країною. А кроки робити вже просто горить, про необхідність реформ в Україні не говорив хіба що ледащій. Або простіше. Якщо президентом стане особа без потужної парламентської сили за плечима, у неї є шанс нарешті об’єднати парламент. Проти себе. Шановні депутати будуть змушені домовитися, знайти компроміси, створити коаліцію, досягти згоди по слизьких питаннях і продовжувати жити під керівництвом законно вибраного коаліцією прем’єра. Тоді весь позитив життя безперечно дістанеться Верховній Раді, а негатив – президенту. Кишенькові ЗМІ розстараються на славу. Створити власну силу у парламенті президент не зможе – позапартійні депутати у ВР не проходять завдяки тій самій політреформі. Президенту-неборакові залишать одне з двох. Або потерпати від бруду справа і зліва, без власних важелів впливу на ситуацію (його швидко позбавлять і міністра оборони, і Голови МІДу тощо). Або – домовлятися з кимось з голів партій. При чому – з оглядкою на наступні вибори. Цікаво, хто тоді стане «повелителем президента»?

Вам потрібна така кумедія? Мені – ні. Блазням місце у цирку, а не на Банковій.

Тож вибирати треба між головами двох найбільший парламентських сил. Подобається комусь це, чи ні, гарно це чи погано, але це – реальність. З одного боку це паршиво, бо наче позбавляє нас усіх права вибору. Але з іншого – перегони йдуть між двома справжніми лідерами. Особами, які мають за плечима тривалі корпоративні та бізнесові війни, жагучу парламентську боротьбу, досвід роботи на головних відповідальних посадах у державі, тощо. За якими – потужні промислові виробництва, визначні представники бізнесу, шалені кошти і персональна армія прибічників та виборців.

Що поробиш? Демократія не може бути абсолютною. На Запорізькій Січі демократія переплескувала будь-які межі, але по-справжньому великі ватажки, час від часу своїх противників у Дніпрі топили. Може тому й стали великими.

Отже — вибір небагатий. Або Тимошенко, або Янукович. Як же ж між ними обрати?

По економічних показниках?  По яких саме? Якщо по своїх власних, то виходить приблизно: «нормально» за обох урядів Тимошенко і «так собі» за обох урядів Януковича. Щоправда, зразу ж пригадується видача «Юліної тисячі», коли протягом місяця було складно потрапити в ощадкасу, а сусідки-пенсіонерки тоді казилися від радощів. Пригадується, як впав долар зразу ж після обрання президентом Ющенка. Металурги тоді лікті гризли, а підприємці ледь не ридали від радощів. З тої самої суми гривень виходило більше доларів і це суттєво полегшувало закупівлю імпортних складових для виробництва. Хіба ж ми винні, що в наших «гігантів» купляти можна тільки металопрофіль, низькоякісний лист та гайки? Що ж до бід металургів, то вибачте на лихому слові, але так їм, паршивцям, і треба! Працював на заводі. Знаю. Скільки грошей їм не давай, до слюсаря дійдуть ті самі копійки.

Проте дотацію у 8,5 тисяч, матерям-родильницям таки платили. Це важко забути. Більше того – відчутно побільшало вагітних, а дівчата, хто народив у той період, не ховали радощів. Може й неабиякі гроші, 1700 доларів, а все ж — не зайві. Щоправда за «прем’єра Януковича — ІІ», їх ледь не відмінили. Пам’ятаю який галас здійнявся. Але на щастя, все лишилося як є. А от адресні виплати молодим викладачам (Постанова Кабміну № 1084 від 3.08.06) таки було скасовано. Кілька знайомих з цього приводу сильно ревіли та стогнали.

З іншого боку, можна пригадати як у Києві напередодні «Євробаченням» зник бензин. А після – раптом з’явився. При чому за межею міста його продавали так само як і раніше (там і заправлялися). Продути, звичайно, дорожчали. Проте вони – були. Я ще пам’ятаю часи, коли в магазинах нас вітали пусті полиці, бо всі товари подавалися за базарними цінами власне через базари. Подобалося мені гасло: «Треба відділити владу від бізнесу». Мене ще тоді було цікаво, як можна відділити владу від бізнесу в країні, де бізнес і є владою? Щоправда гасло «Покращимо життя вже сьогодні» перевершило усі сподівання. Пам’ятаю як за «прем’єра Януковича — ІІ»виразно і дуже нецензурно висловлювалися з «покращення» робочі у Запоріжжі.

А ви пригадуєте як «прем’єр Януковича – ІІ» повторив подвиг Геракла? Чи вам здається, що то не подвиг — згноїти в Одеському порту 220 тисяч тонн українського зерна? Уявіть собі розмір гори, вага якої складає ті самі 220 000 000 кілограмів! Вражає?

А компанія Vanco Prykerchenska Ltd? Ну чому пощастило саме цим трьом дівчатам-студенткам?! Наша фірма набагато серйозніша! Везе ж людям!

Якщо ж насправді серйозно порівнювати економічні ситуації у цифрах і оцінках — можна знайти п’ятий кут. На моїй пам’яті два фахових економіста, прибічники Януковича та Тимошенко відповідно, якось, наводячи цифри, графіки та схемі, сперечалися на перекурах і за чашкою кави протягом П’ЯТИ днів. Результат – кожен лишився при своїй думці. З чого я особисто зробив про обох кандидатів простий висновок: обе — рябе. Не Адами Сміти обидва. Але й казати, що хтось «розвалив економіку», як мінімум, некоректно.

Ще один момент, який мене дуже цікавить – правовий.

Цікаво мені все ж таки, яким лихом Янукович став власником хатки у Межигір’ї? З яких шишів, депутат та голова фракції у Верховній раді, навіть зараз веде там будівництво не на одну десятку тисяч доларів? Звідки у сина Януковича появилася яхточка ціною у 600 тисяч евро? Яким лихом у бандитській перестрілці зі смертельним наслідком опинилася машина нардепа Партії Регіонів Ельбруса Тадеєва з номерами Верховної ради? Скільки вартувало депутату Харківської облради від ПР Олегу Каратуманову відмазати свого синочка від ДТП в якому загинув невинний 20-и річний хлопець?  Скільки ще крім 725 тисяч гривень, виплачених родичам потерпілої, вартувало кримському депутату від ПР Йосипу Файнгольду відмазати синка від гратів за вбивство дівчини-мотоциклістки? Чим закінчиться ДТП з одною загиблою і кількома постраждалими для синочка нардепа Одеської міськради від ПР Олександра Кравця? Коли саме виключили з Партії Регіонів депутата Кіровоградської міської ради Олега Гнибиденка? До арешту, по факту присвоєння 3,5 мільйонів державних коштів, чи після?

А головне, що ці красені робитимуть, коли вони нарешті потраплять до влади?

Але аж ніяк не менше мене цікавлять і інші питання. Де, нарешті, ховається «ас-мисливець» Віктор Лозинський? Якого лиха посеред Канева, без дозволу міськради будує собі садибку депутат міськради від БЮТ Євгенія Марікуца? На яких підставах бютівці, брати Ярослав і Богдан Дубневичі орендували на 49 років 5 000 га лісу у Стрийському районі Львівської області? А депутат Львівської облраді від БЮТ пан Буба на яких підставах дерибанить ліс? Яким чином Одеському нардепу-бютівцю Олександру Дубову вдалося орендувати цілий острів на 49 років по ціні 30 гривень за гектар? Мені так можна? Нарешті, чи розуміють у БЮТ, як дискредитує їх у Тернопільській міськраді депутат Сергій Кирик, раніше засуджений за зґвалтування в особливо жорстокій формі?

Яку «диктатуру закону» обіцяє нам Тимошенко з такими кадрами?

Коротше, і тут обе – рябе. Стосовно нашого особистого добробуту все повертається до старої мудрості: «Кожен сам коваль свого щастя». А стосовно особистої безпеки, вкотре переконуюся, ніщо не убезпечить нас краще, ніж знання основ рукопашного бою, дотримання правил громадської самооборони та виживання у місті, а також наявність певних зв’язків у потрібних структурах. Хоча треба визнати – так було завжди. Принаймні, я інших часів просто не пам’ятаю. Може в Києві, Донецьку, Харкові чи Львові і було якось інакше, а моє рідне Запоріжжя, з часів розвинутого совка у  Незалежність в’їхало з тим самим переліком «понятій» які зараз панують по всій країні.

Отже, хто дбає – той має. Із чим вітаю усіх читачів.

Знаючи характери обох лідерів, головних парламентських фракцій ми навіть можемо визначити чого чекати від кожного. Янукович волітиме зібрати у ВР навколо себе всіх, хто може бути йому цікавим та корисним. Але він матиме проти себе жорстку опозицію в лиці тої самої Тимошенко. І зважуючи, на схильність Януковича до «погратись в гольф» у затишку, на нинішній відвертий бардак в лавах ПР та експансивність Тимошенко, спіткає його тривала й виснажлива війна. У ході якої, всі недоліки життя будуть списуватися саме на нього, коханого. Назвався президентом – смакуй. Іншими словами – повториться те саме що й зараз, тільки у ролі Віктора Ющенка – Віктор Янукович.

Якщо ж виграє Тимошенко, все буде набагато страшніше. По-перше, «свободі слова» можна буде помахати ручкою. Тимошенко швидко встановить інформаційну дисципліну в медіа-просторі. Хоча, якщо зламають хребта лайняру Бузині – я свічку Богу поставлю. З іншого боку, знайомі німці-журналісти мені відверто казали, що у нас не «свобода слова», а «інформаційний беспредєл». Свобода слова за нашим взірцем у них неможлива, в принципі. За все написане доводиться відповідати у суді, часто густо – власним гаманцем. Назвався журналістом – відповідай за слова.

По-друге, Тимошенко таки візьметься боротися з корупціонерами. Упевнений, Тимошенко таки створить стабільність – стабільно красти буде тільки вузьке коло людей, наближених до «самої». Усім іншим – зась. Усіх інших змусять, або «працювати і не блимати». Або — переселять у багатолюдні номери з виглядом на Розливочний цех Запоріжсталі чи-то на Вінницькі гранітні копальні. А по-третє, вона таки почне виплачувати різні надбавки, додатки, мат-допомоги тощо. Згнобивши чергового олігарха, Тимошенко буде публічно віднімати та ділити. І це буде красиво. Це буде захоплювати.

До речі цілком можливо, що опозиції Тимошенко просто не матиме. Точніше – ПР не стане опозицією. Литвин вже відверто наголосив, що ПРівці у разі програшу масово побіжать в коаліцію. А саму Партію Регіонів швидше за все чекатиме розкол, пошуки нового Лідера та нової ідеології, здатної захопити не тільки Схід та Південь, а хоча б Центральну Україну. Інакше шлях до влади для ПР – заказаний.

Як завжди, ставати опозицією спікатиме націонал-демократичне крило – націоналістів наближених до Руху, Пори та «Свободи». Упевнений, коли Ахмєтов порозуміється з Тимошенко — і Вітренко, і «професіональниє русскиє» з Криму відразу стануть тише води нижче трави. Плечисті донецькі хлопці про це подбають. Як за Кучми.

Неприємно – але жити можна. Якщо виходити з почуття холодного цинізму, то за «проФФесора» — навіть краще ніж за «бАгіні». У мутній воді краще ловиться рибка. Більше можливостей та засобів. А всі, хто мріє про «дисципліну, порядок та стабільність», як завжди забувають про таку відзнаку порядку, як злобний мент, гумовий кийок поперек горба та грати «мавпятнику» куди можна потрапити «за хуліганство» через пиття пива на вулиці. Не вірите – поцікавтеся в росіян.

Але ж за державу прикро! До речі, про державу. А чим можуть похвалитися обоє кандидатів на міжнародній арені?

Про Януковича пригадується знов таки той самий «подвиг Геракла» у вигляді 200 тисяч тон пророслого збіжжя. Наслідком подвигу був скачок цін на хліб по всій Європі, і радість російських зернотрейдерів, які того року просто зірвали банк. Я радий за росіян, але до чого тут інтереси України? Щось надто це нагадує історію з ядерною станцією в Іраку, контракт на будівництво якої Україна заробила через присутність в зоні бойових дій українського батальйону. Напередодні «виборів-2004» контракт був охайно злитий на користь росіян, кажуть – як плата за підтримку Януковича на виборах. Якось ця історія душу мені не гріє. Водночас пригадується й випадок, коли Януковича не пустили у Букенгемський палац у Лондоні. «У вас судимості, а в нас – традиції». Складнувато буде хлопцю спілкуватися зі світом з таким багажем, як ви гадаєте?

З іншого боку – Тимошенко. Пристебніть ремені, шановні.

Проект «зернового ОПЕК» в спілці з росіянами, наразі призупинений, через кризу.

Позбавлення України посередника в постачанні газу. Тимошенко не вічна, вона піде – кошти від російського транзиту залишаться у Нафтогазі.

Вибивання з росіян дуже дивних компромісів, кожної зустрічі з Путіним.

Угоди з Лівією про закупівлю літаків АН-148 та АН-74, українського зерна та співробітництва ще в багатьох галузях. Кишенькові ЗМІ вже розголосили качку про «передачу Лівії української землі» та вчинили істерику від купівлі Лівією двох французьких літаків. Не казіться шановні, землю ніхто нікому не віддавав, а всі угоди наразі діють.

Торгові угоди з Білоруссю про взаємний доступ товарів на ринки, та будівництво у Білорусі АЕС. Доки Росія веде з Білоруссю м’ясо-молочні війни, Україна тихо й без шуму склала з білорусами вигідні угоди.

Кредити від МВФ. Без яких, у кризу, багато хто з тих, хто зараз сидить і розумнічає біля моніторів, вже торгували б на базарі шкарпетками. Росіяни оно заради кредиту зобов’язалися 20 років постачати Китаю нафту по ціні 57 баксів за барель, себто з прямими збитками 23 бакса з кожного бареля. Йдеться про 100 тисяч барелів. Вражає?

Виграш у Газовій війні 2008-2009 років. Дивина та й годі. Доки вітчизняні «УП», «From-UA», «Дзеркала тижня», та інші «Обозрєватєлі» горлають про гучну поразку Тимошенко, російські ЗМІ сором’язливо пишуть про шалену поразку «Газпрому» взагалі, і Путіна особисто. З чого б це українським газетам так собі голову попелом трусити?

Якщо я забув щось з нечуваних перемог Януковича у міжнародній політиці – прошу, просвітити. Справді цікаво.

З кишенею, безпекою, та зовнішньою політикою розібралися. А що для душі? Себто у культурному плані?

А для душі – обіцянка Януковича докласти всіх зусиль, аби російська мова стала другою державною. Ну і що мені з тої обіцянки? Я побачу за Януковича цікаві українські книжки на полицях магазинів? Я матиму змогу дивитися кіно рідною мовою, як зараз? А побачу нарешті якісний україномовний культурний продукт? Чи, як і раніше, ми матимемо російську мову, яку підтримує сусідня Росія, і українську, яку не підтримує навіть Держава Україна? Саме так. Мову, яка і так панує у медіа-просторі, мені обіцяють зробити ще й державною. І хай навіть я відверто НЕ ВІРЮ, що Янукович виконає цю обіцянку. Хай навіть я переконаний, що ця обіцянка лише передвиборчий трюк. Але факт лишається фактом. Так, в Україні живе певна кількість етнічних росіян та російськомовних. Так, вони мають право користуватися власною мовою. Так, цілком природно, що вони проголосують за кандидата, який їм це обіцяє. Але МЕНЕ цікавить, які заходи обіцяє пан Янукович для зміцнення та розвитку МОЄЇ рідної мови? У неї нема іншої країни, яка б її підтримувала, тільки Україна! Чи є у пана Януковича бодай якісь плани стосовно моєї рідної мови? Агов!

Бо, якщо все – саме так як я виклав, то мій вибір – очевидний.

Так само як за Януковича, не буде за Тимошенко ні молочних рік, ні кисіль них берегів. Не буде низьких цін і шарових пільг. Як і раніше, кожен матиме сам створювати свій добробут і розуміти по-своєму старовинну українську мудрість: «хто дбає – той має». Не винищить Тимошенко корупцію, бо не можна знищіти корупцію, керуючи корупціонерами. Звичайно, вона придушить політичних противників, і Україна трохи відпочине від набридлої вже буцанини політиків. Ось у здатність Тимошенко привести ворогів «до ноги», на жаль, я вірю. Комусь вона публічно дасть чергову «Юліну тисячу». А в когось потайки ту саму тисячу відбере.

Але варіант «України з Тимошенко», мені подобається набагато більше ніж варіант «України з Януковичем», через причини наведені вище. Починаючи жити самотужки, треба вчитися не тільки насолоджуватися власними надбаннями, але й спокутувати власні помилки. Україна мусить наробити ВЛАСНИХ помилок, аби твердо встати на ВЛАСНІ ноги. Так само як будь-який успішний бізнесмен. Це паршиві політики – але це НАШІ політики. Кращих, наразі, — нема. Лишається тільки зберегти цю Україну — країну наших мрій і сподівань, боротьби і перемог, помилок і успіхів. Зберегти для своїх дітей та онуків.

Сподіваюся – вони будуть розумніші за нас. А може, наше нинішнє сьогодення згодом стане сюжетом для численних детективних, романтичних та авантюрних кінострічок. Хто знає?

Дракон