Кум-сват-блоки або віагра для президента!

Ось і пройшло п’ятиріччя в Україні без Кучми! Хтось його прожив, а хтось вижив. Слава Богу, що вижив! Бо дожив до нових виборів. Ті, що прожили і ті, що вижили (останніх більше), можуть проаналізувати що було зроблено і які обіцянки були виконані лідерами помаранчевої революції.

І так, що маємо?! Занедбання аграрного сектору, зрештою не тільки… Знецінення національної валюти та здорожчення газу. Без «допомоги» голодомору і репресій наших співвітчизників стало менше на шість мільйонів. Зарплату в три тисячі євро, яку обіцяли на Майдані у не так далекому 2004 році, ми не бачимо. Про те кожен не тільки бачив, а й смакував ніжку «Буша». На кінець, в Україні виробляють одну пару шкарпеток на тридцять чоловік у рік.

Перші місяці нової влади запам’ятались дивними самогубствами високопосадовців,скандалом з розсердженою на пресcу пані міністром культури, яка є кумою президента. Білозір на цій посаді довго не протрималась, що сильно порадувало світ української культури і мистецтва. Помаранчевий віце-прем’єр Микола Томенко на «Євробачення-2005» заїхав на «Гринджолах». В останній момент його підопічні «обігнали» незрозумілим смс-голосуванням Ані Лорак, за яку проголосувала вся Україна. Ганебний фінал «Бджіл» на «Євробаченні» відомий всім.

Найгучніший скандал у перші дні панування нового … пов’язаний з його нащадком. Тоді журналісту «Української правди» Сергію Лещенко В.А.Ю. (вже президентом) не зміг відповісти, чому у його 19-ти річного дитяти на авто (BMW M6 вартістю 133 тисячі євро) були тривалий час чеські номери і чому цим не зацікавились відповідні органи. Як студент третього курсу міг дозволити собі телефон моделі Vertu, вартість якого становить від 4 850 до 30 000 євро. Емоційну відповідь президента пам’ятають до сьогодні. Пам’ятають також неодноразові проголошення щодо готовності декларувати кожну копійку – свою і сім’ї, мовляв, створить образ моральної української родини.

Безперечно є і хороші показники, але в щоденно убожіючому народі, його наріканнях і тривогах, вони губляться. Надії на полегшення і покращення приходять з новими виборами. Які вже не за горами. Ось тільки за кого свій голос віддати? Все частіше це питання задаємо собі за філіжанкою кави на кухні, в черзі, в громадському транспорті…

З потенціальними кандидатами на президентське крісло ми знайомі. Кожен з них вже почав свою «гонку», хоча офіційно команди — «На старт! Увага! Марш!», не було. Та це не страшно, не вперше. Головне, щоб вони вміли бути не тільки любими друзями, які парадують під акомпанемент популізму і розбиваються на кум-сват-блоки, а й мали бажання працювати для блага нашої нації. Щоб амбіції та інтереси сімейного бізнесу не паплюжили українську символіку, гідність громадянина і конституцію. Неможна не звернути увагу на те, що українці хочуть бачити нового лідера країни сильнішим, активнішим (не тільки на підйомах на Говерлу). Україні потрібний лідер, який державні інтереси буде ставити вище за свої, не змішуючи їх з емоціями та особистими образами.

Лідер, який не буде ховатися за жіночі плечі тоді, коли такі, як шнурок Путіна – Мєдвєдєв, розв’язуються. (Добре, що в сьогоднішньому Секретаріаті знайшлась Ульянченко. Жінка-віагра! В той час, коли Хтось мучився, як політичний імпотент, вона вмить виказала своє «фе». Допомогла написати лист-відповідь, ніби від Самого. Завдяки їй у президента покращилась потенція (політична), перед власним народом. Якщо Віра Ульянченко буде поруч з Віктором Андрійовичем до кінця передвиборки, то він зможе нас любити ще наступних п’ять років. Від таких «пігулок» чоловіки з проблемами… не відмовляються). Але повернемось до головного. За останніми опитуваннями, Л.Кучма був кращим президентом з першої трійки лідерів нашої країни. Багато хто, хотів би знову бачити його на вищому щаблі влади. Його чи не його протеже В. Янукович, не став приємником двострокового доробку Леоніда Даниловича. Тоді чужі вуста нашептали про свободу і (американську) демократію, про три мільйони робочих місць за дев’яносто днів. Європейські стандарти життя і багато іншого, про що не чуло вухо і не бачило око.

Чи стали ми демократичнішою країною за останні роки?! Мммм…? Скоріше ми DEMO- КРАТИЧНОSHOWдержавою стали. Середній клас, що почав затверджуватись в часи «режиму Кучми», зник. Гетьманську булаву змінили на царський скіпетр. Маємо придворних, бідних і багатих! Європа нас боїться, за непередбаченість, а братам слов’янам ми не просто наплювали в криниці, нахаркали! Зовнішня політика кульгає! Внутрішня?! Як сказати, щоб було акуратніше, щоб не образити?! Не можу згадати, щоб президента якоїсь іншої країни, окрім України, не пускали до ради, сейму чи палати народні обранці? Кум-сват-блоки себе скомпрометували і достали всіх! Хочеться вірити, що не довго нам доведеться чекати на кандидата в президенти, який не буде залежний від обов’язків перед любими друзями, кумами, сватами, спонсорами «гонки» та обіцянками їм. Який не буде жати волосатої руки процвітаючої корупції. Якщо такий знайдеться?!… Без сумніву знайдуться і ті, що його підтримають не тільки морально і фінансово, але й без зобов’язань перед ними!

P.S. Пройшло п’ятиріччя в «Україні без Кучми» за яку агітував … Тепер сам народ має надію, а не один агітатор, що наступні п’ять років ми проживемо в «Україні без Ющенко»!

Заданюк Роман