Міністерство торгівлі освітою: Іду на виручку!

Чи знаєте ви, що Москва відмовилася від планів перевести школярів на електронні підручники? Причина — відсутність сертифікату безпеки на рідери і те, що їхній дисплей є чорно-білим.

Але що нам Москва? Українські школярі вже качають підручники з інтернету і не потребують жодних сертифікатів.

Особисто ми схитрували — син вступив до коледжу і позбавився клопоту з десятикласними підручниками. Але не всім так пощастило.

Звісно, аборигени українського нету назвуть питання надуманим — які проблеми у тому, щоб скачати підручник? Але враховуючи те, що в Україні налічується 29 804 населених пункти, з яких лише 1 344 є містами з відповідними інформаційними можливостями, ситуація виглядає не настільки простою.

Уявіть себе мешканцем села Правдюки на Сумщині, де живе три сотні людей. Уявіть, що вам вдалося навіть скачати дитині перші параграфи десятикласних підручників — що ви далі з ними робитимете? Якщо вдома комп’ютера немає?

Звісно, доведеться роздрукувати. Ті, хто працює в офісах, зробить це безкоштовно, а точніше, перекладе витрати на начальство. Ну а решта? Решта вимушена буде іти до комп’ютерного салону та платити 50 копійок за друковану сторінку. Сорок сторінок — двадцять гривень. І це тільки перші параграфи з одного предмету. А предметів — зовсім не один і навіть не два.

Якщо хтось не знає — держава гарантує нашим дітям безкоштовні підручники. Чудовий привід для масових позовів до Міносвіти.

Нам скажуть — нічого страшного. Кілька місяців протримаємося, а там вже й підручники підвезуть. Надрукують.

Підвезуть, погодимося ми. Надрукують.

Але що це будуть підручники? Для 10 класу за 12-річною програмою? Але ж дітей перевели на 11-річку!

Ви розумієте, що відбулося? Хай навіть підручники і надрукують, але закінчивши за ними 10-й клас наші діти за один наступний рік повинні будуть засвоїти програму 11 та 12 класів з алгебри, фізики, хімії, біології…

Навіть якщо ці підручники — склепані за два місяці перехідні, все одно десятикласникам доведеться за два роки вивчити трирічну програму!

Ну гаразд, ми згущаємо фарби. Врешті-решт ідеться лише про десятикласників. Ну, напружаться хлопці й дівчата, їм корисно.

У дев’ятикласників же підручники є. І у восьмикласників.

Є. Але стривайте. Це ж ті самі підручники за програмою 12-річки. А вчитимуться вони 11 років. Здогадалися, про що ми?

Вірно. Наші великомудрі депутати, проголосувавши за перехід на 11-річку в одну секунду ,залишили без підручників усіх школярів усіх класів за винятком одинадцятого! Оце так фокус!

Однак і це ще не все. В законі міститься норма про обов’язкову дошкільну освіту. Тобто старші групи дитячих садків мають навчати дітей за освітньою програмою. А де, скажіть, ці підручники для дошкільнят?

Далі будьмо уважні! Дев’ятикласники, які вже провчилися вісім років за 12-річкою, на останні три роки потребуватимуть спеціальних підручників, які враховують цей стрибок. Так само, як і восьмикласники, які по-старому провчилися сім років. І семикласники, і шестикласники…

На якому сайті їх скачати? Ну хоч би перші параграфи?

А на які гроші друкувати ці перехідні підручники для всіх цих класів і коли це буде зроблено? Де в бюджеті відповідний рядок?

Відповідь — сміх. Звісно, ніхто нічого не друкуватиме, тут ви маєте рацію. Наших дітей вчитимуть «на колінці». Тут — читати, тут — не читати, тут велика жирна пляма — рибу загортали. А цього в підручнику немає, пишіть конспекти.

І скажіть, кому і нащо це потрібно? Аби не так, як у Ющенка? Так 12-річку ж підписував іще Кучма!

Але проблеми школярів — ніщо у порівнянні з проблемами батьків дошкільнят. Адже віддати дитину до садка віднині обов’язково. Але де він, той садок? Якщо шкільна мережа в Україні здебільшого збереглася, то у будинках колишніх дитсадків давно вже оселилися податкові інспекції, банки, офіси. Закладів дошкільної освіти навіть для добровільного відвідування не вистачало, а зараз страшно собі уявити, що робиться.

Згадайте, до речі, як поступово і повільно робилася попередня реформа. Нова 12-річна програма вводилася рік за роком, починаючи з першого класу. Другий клас ще вчився одинадцять років, а молодші на рік діти, першокласники — вже дванадцять. Тому жодних перехідних програм не знадобилося. І нові підручники друкувалися кожен раз для одного класу — а значить був час вивірити, внести корективи.

Тепер запитаємо себе — куди спішимо? Чому 11-річну реформу голоснули перед самим початком навчального року буквально у силовому режимі? Ну добре, депутати у нас здебільшого не привчені думати, але куди дивилося міністерство? Вони ж мають досвід попередньої реформи і повинні мати хоч якусь клепку в голові!

Це питання хвилює не тільки нас. Багато гіпотез довелося чути — від відсутності призовників до впливу Росії і нових підручників з історії.

Проте тут ми маємо іншу версію, значно більш реалістичну. Рік тому, проаналізувавши стан української вищої освіти, ми прийшли до висновку: замість освіти в країні функціонує система торгівлі дипломами з усіма ознаками організованого злочинного угрупування.

І школярі для цієї системи — основне пальне. Бо вони несуть туди гроші з бюджету та батьківських кишень.

Отже, що відбулося у нашій системі освіти разом з переходом на 12-річку? З чим насправді боролися депутати та міністерські чиновники цього літа?

А відбувся 2012-й рік. Рік без випускних балів і молоді зі стрічками через плече. Рік без купань у фонтанах та останніх дзвінків. Без абітурієнтів та призовників.

Бо ж останній 11-й клас мав випуститися 2011-го, а перший 12-й — аж у 2013-му.

З точки зору 90-х, коли планувався перехід на 12-річку, в цьому не було жодної трагедії. Адже щороку в Україні випускається зі школи близько 200 тисяч хлопців. А до армії забирають лише 50 тисяч. Отже призов можна забезпечити за рахунок 19-ти, 20-ти (і так далі) -річних.

І з абітурієнтами теж нічого страшного. В кінці 90-х в Україні налічувалося трошки більше мільйона студентів, а значить — близько 200 тисяч першокурсників. У той самий час зі школи щороку виходило 400 тисяч. А це означає, що ті, хто не вступить 2011-го, просто отримають додатковий шанс 2012-го. Їм пощастить.

Однак за 10 років картина кардинально змінилася. Якщо до Збройних сил призивають все менше й менше через набір контрактників, то кількість студентів дедалі більшає.

А тепер увага — цифра, яка вразить вас так само, як і нас. Тобто наповал.

Кількість студентів в Україні сьогодні складає майже 2,5 мільйони. Тобто у перерахунку на першокурсників — понад 400 тисяч. А незалежне тестування тим часом пройшло 430 тисяч бажаючих.

Що це означає? По-перше, те, що буквально всі, хто має бажання, отримують сьогодні студентський квиток. А по-друге, те, що у вишів зник абітурієнтський резерв. І 2012-го року вони залишаться без першокурсників.

Ви уявляєте весь масштаб проблеми?

Ні, ви не уявляєте цього масштабу. Це гірше за календар Майя. Бо чотириста тисяч першокурсників за рік приносять до кас ВНЗ понад ДВА МІЛЬЯРДИ ГРИВЕНЬ — хто з батьківської кишені, а хто з бюджету. І за час навчання ця сума складає близько восьми мільярдів. Тобто втративши один рік набору, наша система осві…, ой, пробачте, торгівлі дипломами втрачає ОДИН МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ США!!!

А тепер замисліться над цією цифрою. Згадайте, що ректори наших вишів їздять на «Бентлі», тоді коли викладачі отримують 800 гривень. Вгадайте, хто з них більше постраждає від недоотримання такої гігантської суми?

Отож.

Уявіть себе очільником вищого навчального закладу. Чітко знаючи свою частину у розподілі майбутнього мільярда, чи сиділи б ви, склавши руки і чекали на страшне майбутнє? Певно, що ні. Набравши повну валізу аргументів, разом з колегами, такими самими ректорами ви би поїхали до рідного міністерства, щоб урятувати себе від реформи.

Можете не сумніватися, що приблизно так воно і відбулося.

Треба сказати, що на початку обговорювалися більш гуманні проекти порятунку — найздібнішу частину десятикласників хотіли виділити у окремі класи, навчити два роки по прискореній програмі і випустити все-таки у дві тисячі дванадцятому. Пів-випуску — краще, ніж жодного.

Але тут, на щастя, змінилася влада, усі рішення попередньої оголосили шкідливими — і вперед! Чому б це погоджуватися на половину, коли можна отримати все?

В результаті закон «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної, середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)» підтримало 248 народних депутатів з 426, що зареєструвалися в залі.

Ми не знаємо, яка система краща — дванадцятирічна шкільна чи одинадцятирічна вкупі з обов’язковим роком у дитсадку. Ми знаємо тільки те, що в освіті не можна робити різких перелаштувань на ходу. Будь-яка зміна має бути обґрунтована методистами, психологами, соціологами.

Ми знаємо — в результаті «реформи» не тільки десятикласники, але всі без виключення школярі в Україні залишилися без підручників.

Ми розуміємо, їх тепер вчитимуть за системою «зліт-посадка», як сталінських льотчиків перед війною.

Ми знаємо, що в результаті отримаємо більш як чотири мільйони неуків — тобто усіх школярів, що потрапили під ніж останньої реформи. І саме вони визначатимуть  майбутнє України 2030-2050.

І нам стає страшно.

Бо зробити з цим вже нічого не можна. Часу на розробку перехідних програм немає. Так само, як і грошей на друк нових та зовсім нових підручників.

Отже на наших очах відбувся злочин. Злочин проти наших дітей. Дарма що він не передбачений Кримінальним кодексом. Дарма, що його освятила Верховна Рада та підписав президент. Все одно, натиснувши кнопки під час голосування, усі двісті сорок вісім депутатів перетворилися на злочинців. Разом із Міністром торгівлі освітою та всіма, хто стояв за підготовкою цього закону.

Звісно, тепер вони робитимуть все, щоб приховати результати своєї діяльності. Нам регулярно доповідатимуть про підвищення середнього балу складання ЗНО — тести поступово спрощуватимуться і опускатимуться до рівня випускників.

Кількість абітурієнтів, які вступили у виші, невпинно зростатиме і невдовзі таки перетне межу у сто відсотків. Середнім школам дадуть фінансову самостійність і вони органічно увіллються до лав торгівців освітою. Вища школа теж не скаржитиметься — неуки платять стільки ж, скільки й ерудити.

Залишається спитати, а як на це реагуватимемо ми? Ми з вами — батьки, майбутні роботодавці чи то колеги цих випускників? Ми, громадяни України, з чиїх кишень витягують зовсім не маленькі гроші на освіту, а натомість всучують завідомо гнилий товар — прикрашених атестатами неуків, ледацюг і пофігістів.

І нарешті, як бути із законами, написаними та проголосованими злочинцями — тими, хто остаточно виставив освіту на панель, зробив з неї повію, слухняну рабиню песиголових торгівців дипломами?

Брати Капранови