Поліпшення життя в спосіб ігнорування його погіршення

Інтимним бажанням кожної влади є здобуття першості й встановлення рекордів. Причому, не суттєво, про яку галузь ідеться. Головне – рекорд і першість за будь-яку ціну.

Станіславський колись сформулював один із ключових критеріїв акторської майстерності: «збреши, але так, щоб я повірив». Доводиться констатувати, що нинішня влада – це не лише нездари в політиці й унтер-пришибєєви в економіці, а ще й нікчеми в акторській справі.

Нарешті, свято прийшло й на вулицю теперішньої влади: експертне середовище в один голос визнало її аргументацію щодо соціально-економічної, гуманітарної та приватизаційної політики найбільш цинічною й непереконливою за весь час існування незалежної України.

Коли політично незаангажовані експерти в один голос стверджують, що овочі впродовж минулого року оприлюднює цифру 1,2%, то таку разючу відмінність можна спробувати знівелювати не з кам’яним виразом обличчя, а хіба що за рахунок неймовірної міміки і жестикуляції.

Не думаю, що нинішні можновладці не розуміють прописних істин теорії інтерпретації. Чому ж вони нехтують елементарними порадами цієї повчальної сфери знань?

Найбільш правдоподібними є два пояснення. Перше окреслив один з однодумців прем’єр-міністра: «нє царскоє ето дело – юродствовать». Друге пояснення прозаїчніше – «караул устал».

Обидві версії є вірними. Їм не лише можна вірити, а й співчувати тим, хто змушений без права на відпочинок натхненно юродствувати.

У цих словах – ні тіні сарказму. Хто мислить інакше, нехай спробує наступне:

поясніть 46 мільйонам, що їхній соціально-економічний дискомфорт безпідставний;

що цілком справедливим є те, що чимало продуктів харчування в нас дорожчі, ніж у США, Німеччині й Великобританії, бо рівень життя в Україні вищий, ніж у цих країнах;

що в 2010 році фрукти подорожчали не на 35-40%, а на 9,2%, молочні продукти – не на 100–150%, а на 25–30%, кондитерські вироби – не на 30–40%, а лише на 9,4%.

Останнім цвяхом у домовину господарсько-управлінських амбіцій команди проффесіоналів виявилося здорожчання найбільш культового продукту українців – гречки, яка зросла в ціні аж на 300%!

Гірша цінова динаміка лише в сучасній Зімбабве та в Україні зразка 1993 року.

Але істотна ремарка: у Зімбабве офіційна інфляція обчислюється мільйонами відсотків, в Україні 1993 року вона склала 10000%, а в Україні 2010 року вона дорівнює нібито 9,1%.

Справа навіть не в кардинальній невідповідності цифр офіційного рівня інфляції та основних товарів споживчого кошика.

Сфальсифіковані інфляційні показники легітимізують повторне обкрадання народу – за рахунок ухилення від індексації зарплат бюджетників, пенсій та державної допомоги.

Зворотний бік медалі сфальсифікованих інфляційних показників – симетрично сфальсифікований рівень приросту ВВП, який за версією влади склав 4,2%. З теперішньою владою мимоволі починаєш вірити в магію цифр: у 2004 році кабмін Януковича озвучив переможні реляції про приріст ВВП на 12,6% – це рівно втричі вищий показник, ніж у 2010 році.

Тодішній «спосіб досягнення результату» був аналогічний теперішньому. А коли народ ніяковів, що озвучений рівень зростання ВВП чомусь ніяк не намазується на хліб, можновладці ображено знизували плечима. Воістину, історія любить повторюватися. Але в Україні вона повторюється настільки часто й буквально, що це вже дратує.

Справи такі кепські, що інколи владі недостатньо навіть «організаційних здібностей»: до яких маніпуляцій не вдавався б Держкомстат, а все ж був змушений визнати – середня зарплата по Україні в січні цього року знизилася на 12,6% у порівнянні з груднем минулого.

Уже навіть досвідчений Держкомстат не впорюється з виконанням «рознарядки оптимізму». Тож залишається останній стратегічний ресурс – медіа-засоби з їхніми безконечними мильними операми, що покликані перемкнути громадян із реальних і своїх проблем на удавані й чужі.

Коли ж масова свідомість під впливом серіалових транквілізаторів абстрагується від повсякденної дійсності, можна ризикнути вкинути в неї «політичну новину» в дусі пріснопам’ятного совка: «Спасибо ПР родной за наше счастливое детство!»

А раптом не спротивить!..

Втім, будемо відвертими: завдання в провладних ЗМІ не із простих. Справа в тому, що солодка парочка «хліба й видовищ» результативна лише у взаємопотенціюючій єдності. Якщо ж «парафія видовищ» намагається досягти результату лише за рахунок власних можливостей, то це в абсолютній більшості випадків закінчується конфузом.

Відсутність хліба надлишком видовищ не компенсувати.

Зореслав Самчук