Прапороносці

Вони виявилися повними клоунами. Ні, навіть не клоунами. Бо клоуни веселять і мають до цього талант. А ці – просто насміхаються над людьми, не усвідомлюючи свого маразму. Тусовка міліонерів, яка пиляє бюджет, щоб стати мільярдерами, як Рінат, виявилася банальною «ячейкою» неосталіністів за своїм змістом і формою. Партія регіонів – бригада крупного капіталу, який чесними трудами був нажитий у мирні 90-і, собі вибудувала капіталізм, а решті мешканців Донбасу склепала локальну «совєцьку Білорусь на териконах». Обчистили, як монгольська орда, і витоптали донбаський край і посунули на Дніпро. І тепер ця схиблена на радянщині, VIP-братва вже з Києва хоче повторити свій експеримент у масштабах країни. Електорату – совок, а собі – ананаси і рябчики. А якщо комусь щось не подобається, то завжди можна прикритися радянським прапором і так строго запитати: «Тєчьо, пабєданєнравітса?!».

Поки на Прикарпатті розкопують останки дітей, жінок та інших «бандерлогів» у ще одному масовому похованні, розстріляних і замордованих червонопрапорним НКВД у часи «золотого вересня» 1939-1941 років, головний вождь совків Янукович підмахує закон про червоний прапор. Може, цей прапорець вже наступного 9 травня встромлять на цій братській могилі? Їх же розстрілювали саме під цим прапором. Іншого не було…

Комуніст Симоненко мешкає у палаці і вчить люмпен любити Леніна, ставити пам’ятники Сталіну. Ну такі вони вже у нас є: голосують за капітал і живуть на ті відсотки, а «гнані та голодні» голосують без «відкатів» за КПУ. І непримиренні борці з капіталом знову отримують свої відсотки у Верховній Раді, щоб стригти відсотки з капіталістів. Потім комуністи забирають собі митницю, а виборцям – дулю. Хоча ні – і їх виборцям часами щось перепадає. Ось мають перехідний червоний прапорець.

Але чому Янукович і Ко грають у затятих совків – загадка. Якось важко собі уявити, як колись юний зек Вітя ще на зоні мріяв стати зразковим комсомольцем. А потім – вірним ленінце-сталінцем. Сьогодні скромний борець за радянське минуле мешкає на 140 заповідних гектарах і розбудовує палац у Межигір’ї, який уже більший за хороми Саддама Хусейна у місті Басра. Цікаво, а наступного 9 травня буде майоріти червоний серпасто-молоткастий на даху президентської резиденції? Це ж державної ваги резиденція. Чи президент проігнорує «свій» новий закон?

Власники усіх телекнопок країни, теж далеко не бідна вулична гопота, вловили гру біло-блакитних у цей оновлений совковий дискурс для плебсу. Собі – закон про держзакупівлі без тендеру, списання мільярдів боргів зі своїх обленерго, а «лохторату» – совєтську пропаганду. Цілодобово. 24 години на добу – ода совку: старим – совєтські фільми та російський агітпроп, а молодняку – танцюючі олігофрени-піонери на інтерівському «Майдан’сі». В піонерських краватках і пілотках під совєцькі «пєсні о главном». Щоб раділи життю і боялися.

Цинізм мільйонерів-ленінців не знає меж. Увесь цей правлячий класс зібрався на ювілей футбольного клубу «Шахтар» й «умикнув» свою вечірку по тєліку. Ця гулянка Ахметова визнана найкоштовнішою в Україні та ввійшла до п’ятірки найдорожчих забав планети. Особливо публіці сподобалася дорогуща вистава про бідноту з териконів, якій сонце стало футбольним м’ячем. Хіба шкода викласти 15 мільйонів для бідноти, щоб ті ще дужче любили господаря? Після купівлі лондонської квартири із видом на Гайд-парк за 136 мільйонів євро, більше, ніж Рінат інвестує в гігантську «Азовсталь», дивуватися з головного феодала Донбасу немає чого. Хоче – може. А вся владна братія не так раділа за «Шахтар», як усіляко демонструвала лояльність Хазяїну і вірнопідданість Главі клану. Усі разом випромінювали велич свого вічного регіонально-радянського рейху.

А вже наступного дня після цього бенкету мільйонерів та ярмарки марнославства блакитно-радянські повернулися до звичного хамства і цинізму. Губернатору Донбасу Близнюку, який також славно відтягнувся в Ахметова, язик повернувся вимагати грошей на горбато-ямкові дороги Донеччини. Ні, він не в Ахметова попросив. Відповідальний за дороги і за всю економіку Донбасу, не зморгнувши оком, запропонував простим людям скинутися на ремонт доріг. Та за одне Межигір’я можна було б декілька автобанів зі сходу на захід і з півночі на південь прокласти! У людей, яким після успішних реформ та підняття тарифів не зовсім вистачає на споживчий кошик будівника світлого радянського майбутнього, вимагати ще й скинутися «в общак»? Щороку мільярди закладають в бюджет для Укравтодору. Мільярди податків збирають з власників авто, які роздовбують ходову по цих радянських ямах. І після цього на асфальт іще щось збирати з людей?! Вершина нахабства.

Хто ще дозволить собі таке близнюківське блюзнірство? Виявляється, таких вистачає. Ім’я їм – легіон. Він – не зовсім легіонер, а швидше банальний міністр оборони Єжель, той, якого за розбазарювання військового майна свого часу вигнав Кучма. Адмірал запасу Михайло, як справжній міністр, віддав чітку команду голосом: простим радянським людям скинутися гривеньками на народний кораблик, типу корвет. Ми ж така позаблокова держава із такою потужною армією, що час вже усім скинутися на оборонне відомство. Якщо так далі піде, то чого доброго нас іще й попросять зробити добровільні внески на добудову Олімпійського стадіону до Євро-2012!

Ну а що, люди будуть терпіти таке? Ну, звичайні люди, може, й не будуть, але радянські люди витерпіли ще й не таке. Десятки мільйонів втоптали в Біломоканали, і цілину Казахстану, і в мерзлоту Магадану, і в фундамент Дніпрогесу. І в атаку йшли без набоїв на Берлін під дулами кулеметів «заградотрядів». Головне, їм прапор дай – вони й не таке перетерплять! Зціпивши зуби під стягом до перемоги олігархо-комунізму!

Роман ЧАЙКА