Про людей, які вважають Україну своєю особистою справою

Колись Господь створив нас із вами за своїм зразком і подобою. А отже, ми – творці. Звісно, з маленької літери. Такі собі Божі клони. Є заперечення?

_News_image_large_106236

Творець створив цей Світ. А отже, ми, маленькі творці, маємо створювати свої світи. Звісно, теж з маленької літери, але повноцінні світи.

З чого Господь створював наш Світ? З хаосу. Але наше завдання полегшується, ми творимо не з хаосу. Наш матеріал – люди, вулиці, міста, країни, події, інформація.

На Землі живе 6 мільярдів людей, однак наш світ складають лише кілька десятків, яких ми обираємо самі.

Тисячі міст світу для нас – не більше ніж фотографії, до нашого світу входить хіба десяток. У Києві, Одесі, Миколаєві, Очакові сотні вулиць, але більшість з них для нас не існує, ми ходимо хіба десятком-двома.

Кожен вибирає свої вулиці, свої міста, своїх людей. Проте усі ми свого часу постанемо перед Богом і звітуємося, який світ створили для себе.

Відмазки не проканають. На Страшному суді не беруть хабарів і не наймають адвокатів.

Тому наш світ – наша особиста справа. І ваша особиста справа, тому що вам теж стояти перед Богом. Вам відповідати перед своїми дітьми. Вам відповідати перед собою – можливо, це найскладніший іспит з усіх, бо себе не обдуриш і від себе не сховаєшся.

А отже наше життя – це наша особиста справа, і спробуйте заперечити.

І коли ви з цим погодилися, далі все спрощується.

Якщо життя – наша особиста вправа, значить і родина – особиста справа, значить дім і вулиця – особиста, і рідне місто, і країна, у якій ми живемо.

Якщо ви обрали Україну як складову вашого особистого світу, значить це – ваша особиста справа.

«Хіба я можу щось зробити? Хіба я вирішую? Хіба я впливаю?» – ці запитання не личать істотам, які створені за зразком і подобою Творця.

Кожен з нас так чи інакше стає центром свого невеликого світу – для одного в межах родини, друзів, будинку, для іншого – бізнесу, третій включає до свого світу ще й вулицю, а то й своє село, місто, бо хоче жити в ньому, як людина.

Комусь вистачає снаги і амбіцій на те, щоб збільшити масштаб і спробувати впливати на всю Україну.

Насправді це не важливо. Які б межі ви не обрали для свого особистого світу, головне – впорядкувати його. Якщо це ваша родина, значить лад у ній має бути вашою турботою. Впорядкували родину – впорядкуйте дім. Це ваш дім. І якщо навіть сусіди не дуже хочуть приєднатися, все одно вам до снаги зрушити з місця процес.

Бути глядачем – от до чого нас привчають вже десятки років. Але ми не можемо залишатися глядачами стосовно власного життя. Його треба брати до рук.

Ми терпимо свавілля чиновників, і віримо, коли вони пояснюють: «Така у нас робота». Брехня! Немає такої роботи, на якій треба бути падлюкою. А якщо навіть є – нема чого порядній людині обирати таку роботу. Падлюка в кабінеті залишається падлюкою і за його межами – на вулиці, вдома.

Ми не завжди можемо звільнити садиста-міліціонера, рекетира-прокурора чи хабарника-суддю, але ми можемо викреслити його зі свого власного світу, зі списку тих людей, яким ми подаємо руку чи запрошуємо до господи.

Отже кожен, хто вважає себе частинкою Творця, має впорядкувати свій власний світ, очистити його від падлюк та встановити нормальні людські стосунки – спочатку в родині, потім у будинку, місті…

В Україні живе понад 46 мільйонів людей. Але навіть 5% громадян можуть змінити країну. Згадайте Майдан-2004.

Соціологи підрахували, що тоді через протести пройшло не більше за 7% населення – але який ефект це викликало! І саме тому, що ці 7% після революції опустили руки і стали сподіватися на новообрану владу – саме тому тепер ідеться про загальне розчарування.

Ми – люди. Наша родина – це наша особиста справа. Наше місто – теж. І вся Україна – наша особиста справа. От і все, що ми можемо сказати про нових громадян.

Брати Капранови