Ринок земель: вірю — не вірю

Чому селяни бояться права розпоряджатися своєю землею? Цікаво виглядає ситуація: влада пропонує розширити права власників паїв, запровадивши ринок земель сільськогосподарського призначення, а понад половини громадян, які зможуть скористатися цими правами, — проти. Парадокс?

Чи можливе досягнення суспільного консенсусу до того, як буде скасовано мораторій на купівлю-продаж сільгоспземель?

20 жовтня Рада планує розглянути у першому читанні закон «Про ринок земель», який відкриє перед громадянами можливості продавати свої паї, а фермерам – їх купувати. Однак, як свідчить соціологія, суспільство розколоте навпіл ставленням до ринку земель. Що тут не так?

Чим ближче, тим страшніше

Говорячи про «селян», тобто мешканців сільської місцевості й тих, хто там працює, слід розуміти, що це далеко не однорідна аудиторія. Можна виділити власників домогосподарств з 1-2 паями, фермерів, керівників сільгосппідприємств та представників місцевого самоврядування. І їх ставлення до ринку земель, як і мотивація, також відрізняються.

Як свідчить соціологічне дослідження, проведене на замовлення Держземагентства в рамках проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру» серед мешканців саме сільської місцевості, пропорції прихильників та противників скасування мораторію у 2011 році змінилися порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним торік.

Так, противників цієї ідеї серед керівників сільгосппідприємств побільшало з 33,1% до 44,2%, серед фермерів – з 35% до 43,5%. А от серед власників паїв кількість противників купівлі-продажу земель за рік практично не змінилася й становить 51,5%; 47,5% можна зарахувати до прихильників – з тими чи іншими обмеженнями або засторогами.

Очевидно, що власники паїв – це скоріше потенційні продавці, а агропідприємці – скоріше потенційні покупці. І саме останні з наближенням «дня Х» суттєво охололи до ідеї скасування мораторію.

Більшість із них упевнена, що в Україні не створені належні умови для запровадження ринку земель, і він несе їм більше небезпек, аніж вигод. Це тим більше цікаво, що одне з ключових обґрунтувань необхідності запровадження ринку земель – він має пожвавити сільськогосподарське виробництво.

Серед головних загроз агропідприємці називали можливість втрати найближчим часом частини орендованих нині земель (близько 60% респондентів), а в майбутньому – перспектив для розширення землекористування.

А власники паїв – загрозу скуповування земель іноземцями (44%) та бізнесменами, що призведе до втрати роботи місцевими жителями (39%). В основі негативного ставлення представників місцевого самоврядування до скасування мораторію – невіра в те, що процес купівлі-продажу землі може бути організовано з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін – передовсім жителів громад та керівників місцевого самоврядування як їх представників.

На думку дослідників, збільшення кількості консервативно налаштованих респондентів станом на початок літа 2011 року було пов’язане з невизначеністю принципів функціонування ринку земель сільгосппризначення. І для того, щоб у середовищі агропідприємців сформувалося позитивне ставлення до скасування мораторію, слід, як мінімум, оприлюднити правила гри.

Власне, цим шляхом і пішла влада після внесення на розгляд парламенту 19 липня цього року нового законопроекту «Про ринок земель», централізовано організувавши інформаційну кампанію – через проведення сходів сіл, зустрічей із представниками керівників Мінагрополітики та Держземагентства центрального, обласного та районного рівнів, поширюючи роз’яснювальні матеріали щодо положень законопроекту.

Не правилом гри єдиним

Утім, визначеність правил гри – річ важлива, але недостатня для досягнення консенсусу в суспільстві щодо такого складного питання, як запровадження ринку сільгоспземель.

Окрім того, що про ці правила громадяни повинні дізнатися (а поширення інформації в сільській місцевості – справа не з простих), люди мають бути впевненими, що цих правил буде дотримано.

На думку представників Інституту соціології НАНУ, в основі недовіри до земельної реформи лежить недовіра до державної влади. І негативне ставлення до ринку земель викликане не стільки несприйняттям самого ринку, скільки невірою в те, що його запровадження може пройти організовано, справедливо, чесно і законно, – тобто недовірою до державних інституцій.

Велику роль, вважають соціологи, тут відіграє побоювання, що в країні буде створено два ринки землі – первинний і вторинний, і до першого дістане доступ обмежена кількість громадян, які завдяки цьому зможуть купити землю дешево з метою перепродажу.

Недовіра до «чистоти намірів» влади виявилася у відповіді на запитання про те, хто найбільше зацікавлений у скасуванні мораторію.

На думку селян, найперше це політики і депутати – 52,7%, українські бізнесмени – 48,1%, іноземні громадяни – 20,5%, іноземні фірми – 13,6%, лише потім – власники паїв, сільські жителі, сільська влада (трохи більше 10% кожен), фермери – 7,8%, банки – 7%, і, нарешті, пенсіонери – 1,9%.

Тут проявилася схильність українських громадян не сприймати буквально те, що їм говорять з високих трибун, а читати «між рядків».

Паралельна реальність

Влада досить чітко сформулювала і називає вголос основні страхи в суспільстві, пов’язані із запровадженням ринку земель. Слід зазначити, що набір застережень, який існував торік, цьогоріч не змінився.

Передовсім – це загроза скуповування земель іноземцями, вітчизняними «грошовими мішками» (наслідком чого буде монополізація земель в руках крупного капіталу) та спекулянтами, тиск на селян із вимогою продати землю за копійки, а також те, що чорноземи пустять під забудову.

Тож під час інформаційної кампанії на користь запровадження ринку земель представники влади інформують, які запобіжники є в законі проти цих негативних наслідків, та закликають не поспішати із продажем паїв, аби не прогадати на ціні. Усе ніби правильно. Але чому ж у суспільстві немає одностайності?

Візьмімо такі аспекти.

Сумнівно, щоб кожен селянин аналізував українське законодавство щодо громадянства, проте теза про продаж сільгоспугідь лише громадянам України зараз справді мало що означає.

Вона залишається декларативною, допоки невизначеною є ситуація з самим українським громадянством.

За нинішніх обставин нині близько півмільйона громадян мають, окрім українського, й інше громадянство.

Це як українці, що нині мешкають на Буковині, Закарпатті чи в Криму та мають паспорти інших держав – Угорщини, Румунії чи Росії, так і близько 50 тисяч громадян Ізраїлю, які свого часу, до ухвалення Конституції 1996 року, абсолютно законно отримали українське громадянство.

І, пропри те, що в Україні існує єдине громадянство, а подвійне заборонене законом, механізмів позбавлення другого не існує.

Законопроект «Про ринок земель» передбачає, що в одних руках не може бути зосереджено понад 2 100 га, причому в цій граничній площі передбачено й землеволодіння «осіб, пов’язаних відносинами контролю».

Тобто покупців перевірятимуть на родинні зв’язки. А спекулянтам обіцяють поставити економічну перепону – запровадити на п’ять років так зване  «загороджувальне мито»: перший рік – 100% від нормативної грошової оцінки проданої землі, другий – 90%, третій – 80%, четвертий – 70%, п’ятий – 60%.

Однак зрозуміло: ці, в цілому, добрі наміри ще треба реалізувати. Іншими словами, хтось має застосовувати норми закону на практиці, хтось –  стежити за їх дотриманням, а хтось – карати за порушення.

«А судді хто?»

Хто ж забезпечуватиме дотримання норм цього закону?

Соціологи фіксують загальне зниження довіри українців до влади. Найменший рівень довіри у судів (14,3%), прокуратури (17%), міліції (17,4%) та Верховної Ради (18,7%).

Переважна більшість українців (77,2%) вважає, що всі органи влади (як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях) працюють непрозоро та недостатньо відкрито (аналогічний показник торік становив 69,9%).

Дані іншого соцопитування підтверджують: найвищий рівень недовіри серед українського населення мають українські суди. Дії українських судів не підтримує 61% українців, повністю підтримують – 4,2%. Друге місце у рейтингу недовіри посідає Верховна Рада, якій не довіряють 60%.

Також до лідерів недовіри потрапили міліція і прокуратура. Повністю не підтримують їх дії близько 55%, а підтримують – менше 6%.

Щодо наміру заборонити зміну цільового призначення сільгоспземель як запобіжник загрозі будівництва на чорноземах, слід нагадати таку реалію. У Києві, за законом, існує мораторій на вирубку зелених насаджень.

Але варто подивитися на будівництво церков на місці безбожно вирізаних дерев біля метро «Либідська» та на «Святошино», а також на події в районі стадіону “Авангард», і повертаємося до тези про вибіркове застосування закону. Що є і відповіддю на запитання, чому в українців невисокий рівень довіри до влади, а, відтак, до її намірів.

Тож норми законопроекту, записані на папері, і те, як вони виглядатимуть, «переломлюючись» через чинну українську реальність, – це дві паралельні реальності, які, на думку противників запровадження ринку земель, можуть і не пересікатися.

Таким чином, якщо метою інформаційної кампанії з боку влади є переконати громадян у тому, що ринок земель – це добре, то інформування повинно включати ще один дуже важливий елемент.

Сюди мала б входити не лише популяризація положень законопроекту, а також і серйозна кампанія, спрямована на те, щоб громадяни повірили у спроможність влади забезпечити дотримання цих положень.

Без санкції?

Якщо влада хоче запровадити ринок земель в ситуації, наближеній до суспільного консенсусу, їй потрібно не лише інформувати про свої наміри та забезпечити, щоб її якимось чином почули ті, кого найперше стосуються зміни (тобто власники паїв та сільгоспвиробники), але й переконати їх, що ці наміри вона (влада) здатна «сделать былью».

Завдання, прямо сказати, нездоланне за 2 місяці, що залишилися до дати «планового введення в експлуатацію» ринку земель сільгосппризначення.

Очевидно, це завдання мало б бути розраховане на більш тривалу перспективу, аніж до 1 січня 2012 року, і воно відверто виходить за межі компетенції лише профільних відомств. Більше того, таке завдання вимагає вже не просто «правильних слів», а зміни реалій. Чи це можна реалізувати в принципі?

А поки що є очевидним: голосування за законопроект «Про ринок земель» в нинішній ситуації означатиме, що влада готова ухвалювати важливі рішення і без суспільної санкції.

Ірина Лукомська