Сиди й дивися!

Технологія відволікання уваги усього народу на другорядні події, аби не звертали уваги на суть проблем – відома ще з античного Риму. У ті часи плебсу також вкидали «хліба і видовищ»: організовували безкоштовні театральні вистави, гладіаторські бої, поїдання якихось християн левами на арені. Плебеї зайняті і зацікавлені – плебеї не бунтують і не заважають насолоджуватися абсолютною владою – Нерон вічний!
dupa

Заборгованість по зарплаті, комуналку і тарифи, бездоріжжя і корупцію – будь-який бардак, за який відповідальна влада, можна перебити креативним інформаційним фокусом. Привернути увагу, додати інтрижки і розтягнути усе на багатосерійний серіал.

Кризу з дотриманням законності, тортури над ув’язненими, криво суддя у судах також можна легко перебити обливанням зеленкою надоїдливих опозиціонерів, фальшивими смс-ками з інтернету на їх мобілки, суперечкою про лже-підписи. Напад невідомих «бритоголовців» на жінок-депутаток у Харкові, який став пусковим механізмом до вимоги скликати позачергову сесію парламенту, був легко замінений у суспільній свідомості на абсурдну суперечку про право «дєдушкі» Рибака «на око» проводити графологічну експертизу автографів депутатів. Ні, не звіт генеральних прокурорів, які плюють на презумпцію невинуватості та інші норми конституції і права. Не заслуховування міністрів-силовиків про невідому «кришу», яка не боїться дати наказ «відморозкам» товкти недоторканних депутаток. Навіть не питання «чи порушив спікер Рибак закон, коли відмовився оголошувати надзвичайне зібрання Верховної Ради», а якийсь аматорський спектакль абсурду про автографи-закарлючки.

Якщо «гопота» за наказом невідомих «начальників» не боїться побити недоторканних-публічних політиків, то що можуть зробити бритоголові «качки» з простими смертними?! Це ключове питання навіть не

зависло у зимовому повітрі. Операція відволікання пройшла успішно. Опозиція сама підіграла закулісним режисерам спец-вистави. Опозиціонери так завзято доводили, що вони є, що вони вміють ставити розпис на папері, уміють набирати й читати смс-ки на телефоні, що вони тут, а не на субтропічних пляжах. Опозиція виконала колективну роль блазня, який доводить своє право бути на сцені. Просто бути блазнем і колективним хлопчиком для биття й надалі.

«Браво, Сєня!» — крики з темного залу. Завіса.

Фокус вдається тоді, коли ми стежимо за білим кроликом чи кольоровими хустинками, а вправні ручки в ту ж мить проводять підміну. Очима і вухами легко вбити критичну думку ще у самому її зародку.

А якщо відвернути увагу від тотального «покращення» власними силами вже не завжди вдається, то можна привезти гастролерів. Тому й не дивно, що кремлівського клоуна Жириновського терміново завозять до Києва, надають йому телеефіри та площадки прес-конференцій. Реакція, у даному випадку «літаюча» капуста, не забарилася. Клац – усі голови повернуто у напрямку капусти. І вже всі активно обговорюють: Жирік «маладцо», чи «фрік», кидати треба було гранату, чи все-таки капустою достатньо.

Головне, що маси активно і надовго зависли над стороннім подразником у телевізорі. Учора смс-ки, сьогодні Жирік, а завтра можна ще щось вигадати. Эта стабильность похожа на смерть what is the cheapest repair shop Головне, що плебс не рефлексує над «покращеннями», не заважає красти мільярди з бюджету, захоплювати чиюсь власність, вигадувати нові побори, приватизувати землі сотнями гектарів навіть у заповідниках, забирати під свої палацики історичні будівлі й пам’ятки. Розрахунок авторів відволікаючої стратегії простий і безвідмовний. Люди не будуть читати Вісник держзакупівель, щоб дізнатися як їх щодня обкрадають на безтендерній основі з бюджету. Нехай удень живуть-виживають, працюють і крутяться. Увечері вони залюбки зависнуть над мильним теле-лайном із братньої Раші, серіальчик переглянуть про мєнтів-героїв, поржуть над «сіськами-піськами» в безконечних гумористичних програмах і потім залипнуть над багатогодинними карооке-шоу – усіх цих «голосах-талантах-танцях-кухарях». Система працює без збоїв.

Моя покійна бабця, яка пройшла совєтські концтабори Сибіру, любила розповідати анекдот про в’язнів у переповненій камері. Усі сидять, а один зек нервово ходить від стіни до стіни. Туди-сюди. Один із в’язнів не витримує: «Сьома, ти думаєш, що якщо ти ходиш, то ти не сидиш?«

Суспільство, яке так любить, коли з телеекранів йому сиплять компліменти: і таке воно «громадянське», і таке «європейське», «небайдуже й пасіонарне», і мудріше за усю політичну еліту – готове й надалі днями й ночами сидіти, слухати, і насолоджуватися від таких теревень.

Українське ноу-хау сьогодення – це зміна суті шекспірівського «весь світ — театр, а люди в ньому — актори». Що б не відбувалося, які б нові покращення не вигадували – у нас усі бажають не бути акторами, а лише глядачами. І краще таки у дуже темному залі. І бажано – на гальорці, подалі від сцени. Ну, щоб осколками не зачепило. Тобто, імітувати своє життя у своїй країні, а насправді як «в’язень Сьома» ходити туди-сюди по камері строго режиму, у яку за два роки перетворили державу професійні покращувачі-реформатори, випускники унікальної школи Єнакіївського менеджменту.

Їх дії та плани подальших дій щодня підтверджують, що це реінкарнація більшовиків Лєніна-Троцького періоду продрозверстки та воєнного комунізму. Була б фізична змога – були б і масові знищення. Це поки єдиний історичний момент, який відрізняє біло-блакитних від більшовиків. Хоча встановлення донецької влади у всьому іншому нагадує совєтську окупацію 20-их минулого століття і стиль більшовицького управління партбанди штиками ЧК. Просто на роль нового ЧК охочих більше. А нішу ЦК і політбюро уже й так замінила «сім’я». Усе, як в «Краткомкурсє історії ВКП(б)». Ще трошки, і почнеться пошук нових японсько-фінських шпигунів, новітніх зінов’євих-рикових-бухаріних і троцьких серед своїх «донецьких».

Це також потягне на потужний серіал, за який можна перед телевізорами засадити цілу країну. Нехай сидять і дивляться до самого 2015-го. А більшого й від режисерів-фокусниківі не вимагається.