Скасування місцевих виборів як діагноз для українських міст: «за упокой» чи «во здравіє»?

За останні 5 років Україна вже настільки звикла до внутрішніх політичних катаклізмів, що, здається, по-справжньому чимось пройняти вітчизняний електорат та політикум майже неможливо. Позачергові вибори різних рівнів влади вже не викликають великих політичних перебудов і скандалів, та й в народу нічого, крім досадного зітхання «Знову…», дострокові голосування не викликають. Сьогодні більш дивним виглядатиме, якщо дострокові вибори відбуваються рідше, ніж раз на два роки. Інша справа, коли вибори скасовують – такі «вибрики» владної верхівки справді дивують.

І справа навіть не в тому, що нещодавнє скасування парламентарями виборів в місцеві органи влади є глибоко антиконституційним кроком. І не в тому, що таке рішення підриває основи демократії, забирає у громадян право обирати владу, не зважаючи навіть на те, що народ і є її джерелом, адже до повного нехтування основним законом українці вже також звикли, і навіть не чинять особливого опору. Справа в тому, що скасування виборів може збити весь механізми процесу мобілізації політично активної громадськості на місцях. Адже швиденько зібратись в штаби в разі оголошення позачергового плебісциту вітчизняний виборчий протаріат вміє прекрасно, а от що робити, коли всі вже зібрались, а вибори раптом скасували – це питання серйозніше.

На старт! Увага!… Стоп!

Не секрет, що вже з осені минулого року місцеві осередки партій поступово активізовували свою діяльність в містах і селах, готуючись до місцевих виборів, запланованих на 31 травня 2010. Поява нових політичних проектів під егідою гриценків, яценюків, тігіпків та інших старих політиків, котрі раптом стали новими та популярними, лише сприяла переформатуванню місцевих політичних розкладів. Хтось робив осередки «з нуля», хтось перебігав з партії до партії, підшукуючи найбільш зручне місце, хтось «тулив» своїх людей в максимально можливу кількість політичних проектів, аби вже точно не програти, зробивши ставку відразу на всіх. В містах по всій країні починали з’являтись нові газети, котрим судилось вмерти вже наступного дня після виборів, інтернет-проекти та громадські організації з аналогічним майбутнім. Дехто навіть пробував стартувати місцеві громадянські кампанії, намагаючись повторити подвиг «Пори» та їй подібних. І вже ближче до зими політичне життя в провінції кипіло повним ходом, політтехнологи вигадували нові «заманухи», а виборчий пролетаріат знову мав де заробити. Коротше кажучи – було весело. І враз всі надії пішли прахом: одне голосування депутатів народних зруйнувало надії майбутніх депутатів місцевих вже цього літа зайняти свої місця в міськрадах, сільрадах та облрадах.

Подальший розвиток подій спрогнозувати було не важко. Точніше – найвірогідніший його варіант. Більшість партій почали розформовувати власні штаби, згортати виборчі проекти, котрі щойно почали діяльність, і взагалі – всіляким чином зменшувати власну активність, максимально економлячи кошти до призначення нової дати виборів. Зрозуміло, не без негативних, для себе, наслідків. Кандидати та керівники партій дуже швидко встигли пересваритись з власним активістами, «правими» та «лівими» руками, котрих почали відверто «кидати» по всій країні: зі штабної роботи звільняли і зарплати, що природно, не виплачували. Як наслідок, виборча активність на периферії зникла, як сніг навесні.

Не було би щастя, так «регіонали» допомогли

Проте такі, на перший погляд, негативні наслідки скасування виборів в травні можуть в перспективі обернутись для країни на добро. Однією з найбільш вірогідних дат проведення місцевих виборів фахівці наразі називають 7 листопада – саме ця дата визначена у відповідному законопроектів, поданому на розгляд Ради «регіоналами». Якщо даний законопроект таки отримає підтримку народних обранців в найближчий місяць півтора, часу на підготовку у міських та селищних політтехнологів буде близько півроку. І ці півроку можуть бути зовсім не схожі на попередні.

Ображені на своїх попередніх партнерів, місцеві фахівці з політичних технологій навряд чи повернуться в свої попередні штаби. Більше того, у разі виявлення ними громадянської позиції, електорат зможе чітко прослідкувати, хто з їхніх потенційних обранців є відверто тимчасовим проектом – такими виявляться ті партії чи блоки, котрі згорнули свою діяльність відразу після скасування виборів. Більш відповідальні політичні сили, котрі не припинили свою активну діяльність, виглядатимуть куди привабливіше в очах виборців. А зважаючи на те, що на місцях кількість справді кваліфікованих та досвідчених політтехнологів в рази менше, ніж в столиці, і компенсувати їхній дефіцит не буде звідки, для «партій-кидал» це зможе стати мало не фатальним фактором.

«Сами с усами»

Ще цікавіше може розвиватись ситуація, коли не прив’язані ні до кого з традиційних кандидатів, політтехнологи та громадські активісти спробують самі взяти «бика за рога» і балотуватимуться в місцеві органи влади самотужки. Для провінції такий варіант більш, ніж вірогідний: на відміну від всеукраїнських кампаній, місцеві вибори потребують значно менших фінансових вливань, а тому наявність навіть не надто потужного спонсора у групи місцевих виборчих професіоналів, котрі мають політичні амбіції, може призвести до неочікуваних результатів в плані здобутих голосів виборців. На користь цього варіанту свідчить ще й те, що місцеві політтехнологи — це, почасти, не забруднені компроматом, персони, на відміну від своїх партнерів-традиційних кандидатів, і разом з тим мають достатній рівень публічності, аби включатись в політичну боротьбу самостійно. Вбудь-якому разі, безпосереднім розробникам і координаторам політичних проектів буде набагато легше змагатись з хоч і багатими, але інтелектуально обеззброєними традиційними кандидатами в технологічному плані.

Так чи інакше, скасування місцевих виборів, крім того, що зайвий раз продемонструвало наплювательське ставлення парламентарів до Конституції, ще й наочно продемонструвало «хто із ху» в місцевих політикумах. А чи вдасться новому поколінню витиснути з цієї ситуації максимальну вигоду для себе і, як наслідок, для громади й омолодити хоча б місцеві органи влади – залежить від них самих. Вибір, як завжди, класичний: синиця в руках чи журавель в небі. Або знову сідати – хоч і надійно – в штабне крісло до грошовитих традиційних кандидатів, або ризикнути і спробувати сісти в крісло депутатське.

Андрій Качор

zp8497586rq
zp8497586rq