Тінь на Януковича

На рахунок Віктора Януковича і його команди записали перше вбивство. Свідки вчорашнього діяння уже звинуватили „банду уряду Януковича” у смерті інваліда. У 51-й день народження політичного в’язня Юлії Тимошенко влада зробила їй і всьому суспільству похмурий подарунок. Під час насильницького демонтажу наметового містечка голодуючих учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в Донецьку помер шахтар-інвалід Геннадій Конопльов, 1942 року народження.

Треба нагадати, що намети були встановлені 15 листопада біля обласного управління Пенсійного фонду України на знак протесту проти урізання пенсій ліквідаторам аварії на ЧАЕС. 23 листопада Донецький обласний апеляційний суд чомусь вночі ухвалив рішення про заборону акції. Можливо, суд виявив такий поспіх, бо стало відомо, що  на матч Ліги чемпіонів між донецьким „Шахтарем” і португальським „Порту” мали приїхати міністри закордонних справ Польщі і Швеції Радислав Сікорський і Карл Більдт – і за старою радянською звичкою влада хотіла створити для високих іноземних гостей  „потьомкінскую деревню”, показати, що в Донецьку ніяких заворушень немає. Як би там не було, але виконавча служба не поспішила виконати рішення суду. Виконали його в неділю увечері.

Виконали так, що під час згортання наметів невідомі особи в цивільному топталися по учасниках акції, а потім знайшли труп Конопльова. Учасники акції звинувачують в цьому владу.Сказали, що подібне чинити можуть тільки нелюді.

У таких ситуаціях, певна річ, емоції зашкалюють. Можна припустити, що  Геннадій Конопльов помер не через травму, яку йому могли завдати ліквідатори наметового містечка, не через те, що задихнувся чадним газом, який пішов після того, як ліквідатори залили водою пічку в наметі. Можна припустити, що помер він від серцевого нападу. Адже був він чоловіком в літах та ще й не найміцнішого здоров`я. Крім того, прес-служба Міністерства з надзвичайних ситуацій, яке взяло на себе відповідальність за ліквідацію наметового містечка, повідомила, що загиблий Конопльов звертався в суботу о 12.30 за медичною допомогою до медиків, що чергували біля будівлі Пенсійного фонду. «Чоловікові був поставлений діагноз, — повідомляє прес-служба, — ішемічна хвороба серця з ознаками стенокардії і запропонована госпіталізація. Від госпіталізації літня людина відмовився».

Навіть якщо  правда, що Конопльов помер від серцевого нападу, то у вбивцях все одно ходитиме „залізний господар” і його команда  – не юридично, звичайно, а в народних уявленнях. Бо влада власноруч створила про себе таке уявлення.

Проведу таку аналогію. Незадовго до виборів в інтернет-просторі поширилася інформація про те, що кандидат у президенти Віктор Янукович, перебуваючи у Львові, нібито назвав учасників зустрічі з ним  „найкращими геноцидами українського народу”. Хто тільки не потішався з цього. Про це складали анекдоти і, здається, навіть сатиричні пісеньки. Але авторові не вдалося виявити відео з таким „ляпом” тодішнього претендента на президентську посаду. Ніхто із знайомих львів’ян не підтвердив, що чув це на власні вуха. Скоріше за все це була просто байка. Але в неї охоче повірили, бо раніше Янукович засвітився з рядом аналогічних дурниць. Анну Ахматову назвав Ахметовою. Переплутав Бабеля з Бебелем. А Чехова нарік великим українським поетом. Іншими словами, він створив про себе уявлення як про людину, котра не вирізняється високою освіченістю і здатна верзти таку дурню.  Тому „найкращі геноциди” чудово лягли в уявлення про майбутнього президента.

Після приходу до влади Янукович в Ко всіляко демонстрували неповагу до людських прав, переважно ігнорували громадську думку, створили про себе уявлення як про таких, котрі жорстко можуть розправитися з усіма неслухняними. Вони панічно боялися будь-яких виявів невдоволення. Наводнили столицю країни тисячами і тисячами людей у міліцейській формі, які рішуче боролися з протестувальниками. Знаходили приводи, щоб організаторів акцій протесту запхати за грати. Таким чином у суспільній уяві сформувалася думка, що ця влада здатна на будь-що. І треба було лише підтвердити це фактом, котрий за такої політики неодмінно мав знайтися.

І ось він знайшовся. Ще одна крапля у чашу народного невдоволення. Капання триватиме. Яка з них стане останньою – можна лише гадати.

Юрій Луканов