Україна «совкова»

Совок у побуті

З наближенням чергових виборів у більшій мірі, ніж завжди, відчувається совковість України. Вона є всюди від банального побутового рівня, і, закінчуючи, вищим — ставленням українських політичних еліт до себе, та до свого виборця. При цьому совок є і на Заході і на Сході. Хоча, суто суб’єктивно, на Сході більше його зовнішніх проявів. Проявів совка багато, але головний — це безправність юрби, в якій хто сильніший, той і урве більш ласий шматок. Тут немає права, немає поваги до такого самого, як ти — є тільки юрба. Пригадалася невеличка історія з власного досвіду. Якось довелося очікувати рейсу на батьківщину в одному з міжнародних аеропортів. Українців було помітно одразу, вони, розштовхуючи одне одного, кинулися до воріт терміналу. При цьому ніхто не звернув увагу на написи на табло повідомлень. Оскільки сам запізнився, то підійшов і глянув на табло та виявив, що пасажирів на наш рейс пропускатимуть через два термінали. Відповідно там і зупинився з речами, очікуючи черги. Під час очікування, мимоволі, ловив глузливі погляди і репліки тих, хто стояв у «іншій» черзі, відвоювавши собі місце у перших рядах. Яке ж було здивування «великої» черги, коли першим відкрили термінал, де довелося стояти мені. Черга миттєво стала перебазовуватись до нового терміналу, бо «там швидше». Цей приклад навів не для того, щоб когось образити. Це просто вияв отієї совковості, яку нам, на жаль, не вдалося побороти навіть за 18 років незалежності. Тобто, коли більшість бездумно іде за юрбою.

Совкова журналістика

Які ж основні ознаки совкової журналістики? Вони доволі прості. Є два види українських журналістів. Перша група — це ті, хто намагається подавати об’єктивне висвітлення подій, давати користувачу можливість самостійно оцінити те, що побачив чи почув. Ця група найближча до власне західного розуміння журналістів, як «псів демократії». Друга група журналістів в рази більша за першу. Її і можна назвати совковою. Отже, ознаки «совкової» журналістики:

  • Вона багато в чому подібна до бульварної. Тут не потрібно перевіряти факти, головне, щоб було побільше «смаженого», скандального і незвичного.
  • Для українського журналіста-совка не цікаво знати, що є правда, а що брехня.
  • Журналіст- совок не несе відповідальності за свої дії, за оприлюднену ним інформацію.
  • У совків все поділяється на «чорне» і «біле». У них немає середніх тверджень.
  • Совкові акули пера і клавіатури переважно поверхово хапають інформацію, не бажають заглиблюватися, вивчати питання. Головне сенсація.
  • Під час телеефірів для журналіста-совка, головне «замочити» свого співрозмовника і продемонструвати, що він розумніший за запрошеного гостя.
  • Журналіст-совок має низький фаховий рівень. Про хвороби він запитує прем’єра, а як керувати державою, цікавиться у кухарки (Очевидно, начитавшись у Леніна). Свою нефаховість такий журналіст представляє, як істину в останній інстанції.
  • Журналіст-совок не вміє мислити. Він сприймає все буквально, може перекрутити вислів. Будь-яка тема стає йому нецікавою, якщо вона більше не сенсаційна.

Перераховувати можна довго. Тут тільки кілька ознак, що одразу ж впадають у вічі. Ті, хто ще пам’ятає радянську дійсність, знайдуть багато подібного між сучасною українською журналістикою і радянською. Тоді теж все поділялося на «наше» і «їхнє», на «правильне» і «неправильне», генсеки оцінювали мистецтво, а кухарки керували державою. Очевидно, така система координат є прийнятною і для значної частини теперішньої української журналістики. Таку систему координат вона нав’язує і нам, суспільству.

Особливо яскраво совковість виявилася під час останньої епідемії грипу, коли журналісти побігли за коментарями до прем’єра, губернатора, лідера опозиції. Тільки не до лікарів. Для чого? Лікар не розповість про страшний вірус, лікар не скаже нічого цікавого. Навпаки. Розповість, що треба робити, щоб краще подолати хворобу. То ж нецікаво.

Наведу лише кілька назв передач на 5-му каналі: «Марафон проти грипу», «Епідемія наступає», «Психологія хвороби». Коли почали говорить про «психологію хвороби» — це було вже занадто для совкової української журналістики. Настав час звертатися до психіатрів самим журналістам, щоб бува ними не почав керувати маленький вірус грипу.

Відповідно до діяльності совкової журналістики, формується і совковий інформаційний простір, який виховує совкове ставлення суспільства до всього. Цю совковість підхоплюють політичні еліти, як так і не змінилися, бо виросли на совкових ідеалах. Та й загалом совковим суспільством, тобто натовпом, керувати простіше, бо воно не думає.

Політика совкова

Совковими політичні еліти стають переважно під вибори. До того, вони сяк так, камуфлюються під лібералів, соціал-демократів, консеваторів тощо. Вже доводилося писати про ідеологічну кашу у головах окремих «нових» кандидатів. Але насправді, глибинна основа цього — це совковість, навіть тих, хто завжди декларує боротьбу з усім совковим і радянським.

Зрозуміло, що В.Литвин заграє із «радянською ностальгією», А.Яценюк, С.Тігіпко, В.Янукович, Ю.Тимошенко, що виросли з тих самих «радянських штанців» теж готові спекулювання совковими штампами. Але ті самі риси можемо виявити навіть у зовні «правого» О.Тягнибока. Бо методи формування політичної культури ті ж самі. Якщо ти звик, що твої методи — це радикалізм і пропагування «комунізму» в економіці, тоді ти не втечеш ніколи від совка.

Приходиш до сумного висновку, що зміна еліт в Україні так і не відбулася. Є совки під різними гаслами і вони не особливо прагнуть змінювати ситуацію. Згадуєш твір братів Стругацьких «Острів», де повстанці без особливого ентузіазму поставилися до руйнування башт, що випромінювали спеціальні хвилі, котрі дозволяли контролювати населення країни купці «батьків». Логіка повстанців була досить простою. Башти можна використати для своєї влади, вже після перемоги. Так і український політику, не бажає позбавлятися совковості, щоб можна було керувати таким же совковим натовпом.

Совкове суспільство

На початку статті, коротко описав випадки совка у побуті. Але явище це більш широке і особливо загострилось під час тієї ж сумнозвісної епідемії грипу. Тоді більшість українців чомусь збилися у натовп, який раптом став слухняним і керованим. Звичайно в цьому є заслуга і політиків, і журналістів, але ж кожній людині даний розум, щоб мислити та аналізувати. Саме цим людина відрізняється від тварини.

Проте повірити у «сенсацію» простіше, ніж пошукати все ж таки істину. Більшості українців, ймовірно, поки що не вдалося подолати совка в собі, який кидає її ломитися в чергу, недолюблювати власну країну, власну політику, власних лідерів. При цьому всі українці чомусь забувають, що влада — це лише відображення самих середньостатистичних українців. Починати потрібно з себе. Звикнути з думкою, що давати хабаря даішнику, ти сам провокуєш корупцію і фінансуєш її. Лише кожна особистість подолавши совка у собі, тверезо оцінивши політичні еліти, зможе змінити країну. Починати потрібно вже зараз, бо наступну можливість отримаєте лише на парламентських виборах. Тож, читаймо програми, оцінюємо їх на здоровий глузд, йдемо голосувати за погляди, а не рейтинги і обіцянки, і будьмо готові захищати свої погляди. Інакше залишимось у совку.

Роман Соломонюк