Утопіст Янукович, «віруюча» Тимошенко і Яценюк сноб

Цікаво, чи писали б наші кандидати у президенти передвиборчі програми, якби цього не вимагав закон? Хоча, значно цікавіше, якими були б ці програми, якби українські політики  знали, що їх обов’язково прочитає виборець?

inart_237695_1

Досі інтерес до такого роду писанини виявляли виключно в експертних колах, тому розчулитись на конкретику вітчизняну еліту змушує лишень формальність та, звісно ж, незгасаюча мода на стратегії. Заради цього кандидати, зазвичай за шалені гроші, винаймають спеціальні інтелектуальні команди. Ті, у свою чергу, розробляють плани порятунку країни, яким ніколи не бути реалізованими. Після приходу до влади замовника, наймаються інші команди або перепрофілюються старі, щоб роз’яснити, чому більшість положень первинного плану кандидат не зможе виконати. Майже відразу пропонується нова програма на ту ж тему. І так по колу.

Цьогоріч також є що почитати. Кожен з претендентів намагаться виокремитися поміж загалу, в тому числі і через передвиборчу програму. Щоправда, у так званому джентельменському портфелі кандидата остання не більше, аніж аксесуар. Навіть у трійки лідерів.

Снобізм

Візьмемо хоча б програму наймолодшого з кандидатів Арсенія Яценюка «Новий курс». Запозичення ідеї, себто назви у американського президента Франкліна Делано Рузвельта виглядає більш ніж виправданим. Останній вивів Сполучені Штати з «Великої депресії». Те саме збирається робити і Арсеній Петрович, якщо, звісно, переможе. Утім, поки що підстав для оптимізму обмаль.

Серцевиною програми мали стати чотири ключові напрямки розвитку країни, з якими ознайомилася вся країна на численних біллбордах мілітарного стилю з екстравагантними домішками. Проте, замість додаткових пояснень людською мовою, Яценюк вдається до вкрай дивних рефлексій. Заглиблення у природу держави та сутність демократичного устрою видаються вельми цікавими,  приміром, для студентів гуманітарного профілю чи штабних стратегів, але зовсім не для бабці з передмістя Полтави. Лишень одна цитата з приводу того, якою має бути Україна: «…це держава, вільна від нічим не обмеженого свавілля мізерної меншості за рахунок повного безправ’я переважної більшості громадян». Все це нагадує епізод з української історії, коли скасовували кріпацтво в 1861 році. Тоді в одному із сіл, під час виголошення маніфесту до посланця підійшов один з жителів і сказав: «Видно, пане, розумна людина, писала». Той спитав чому. На що селянин відповів: «Бо нічого не понять».

Питається, навіщо спершу залазити в комбайн і корчити з себе простолюдина, а потім нашпиговувати текст «східноєвропейськими цивілізаціями», «великими європами», «континентальними єдностями»? Зрештою, якщо ти збираєшся бути президентом України, то навіщо третину програми присвячувати геополітичним химерам на кшталт Східноєвропейського інтеграційного проекту у складі України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови та Росії? Звичайно, це важливо і дуже цікаво, але відверто невчасно. Так само як і розмови про Велику Європу і місію України в її об’єднанні. З трьох сторінок тексту питань не виникає з приводу двох речей. Якщо переможе Ярсеній Петрович, то російська, щонайменше, п’ять років не отримає статусу другої державної, а нинішня Верховна Рада відразу буде розігнана.

Що ж, як і личить новачку, Яценюк продовжує дивувати. Замість того, щоб через програму наблизитись до виборця, реабілітуватись за вкрай невиразну рекламну кампанію та гасла, лідер Фронту змін вирішив продовжити гру в «інтелектуальний снобізм».

Віра

У Юлії Тимошенко інша проблема – вона ніяк не відмовиться від популістської риторики. Звісно, саме завдяки їй лідер БЮТ зараз на вершині. Але вже очевидно, що цей ресурс поступово вичерпується. Розуміють це і в штабі прем’єрки, інакше не міняли б гасло на «Вона працює».

Разом з тим, у свій програмі «Україна переможе. Україна – це ти!» Юлія Володимирівна вирішила закодувати відповіді на ключові запитання. Візьмемо хоча б тему конституційної реформи, яка БЮТ чи не найбільше хвилювало два останні роки, змушуючи йти на союз з «регіоналами». Його Тимошенко відверто ігнорує, обмежившись фразою: «Конституцію в новій редакції слід приймати невідкладно». Тобто чи буде Україна і далі еволюціонувати у бік парламентської республіки, чи повертається до президентської – незрозуміло.

Дещо чіткіше прем’єр відповідає на питання геополітичного вибору. Іншими словами, вона знімає його з порядку денного. За її версією, Європу потрібно будувати в Україні, а з приводу систем колективної безпеки – референдум.

Без сумніву, у документі ціла купа слушних ідей: відкриті виборчі списки, суспільне телебачення, довічне ув’язнення за корупцію, інтелектуальний стрибок, податок на розкіш, право обирати суддів, і т.д. Окремої уваги заслугою теза про те, що сільськогосподарська земля належатиме виключно громадянам України, які живуть і працюють на ній.

Не забула ЮВТ і про свій Український прорив, який вона збирається і далі втілювати в життя. Однак на передову знову виводиться ідея боротьби з олігархією як головним ворогом країни.  «Я вірю – корупційний союз влади та олігархії буде знищено. Влада корумпована, бо вона безконтрольна», – стверджує людина, яка уже два роки уособлює державну владу, очолює правлячу коаліцію та фракція якої друга в парламенті за чисельністю олігархів.

До речі, важлива дрібничка. Кожен розділ програми, окрім «Здоровий народ» та «Сучасна професійна армія», Юлія Володимирівна розпочинає зі слів «Я вірю…». Вочевидь, це єдине, що залишається країні… і за версією Тимошенко, Україна повинна вірити саме в неї. Відтак, слова «після виборів Президента я готова буду взяти на себе повну відповідальність за країну» – дещо насторожують.

Утопія

На перший погляд, найбільш змістовну програму запропонував лідер Партії регіонів Віктор Янукович. І це закономірно. Щоб перемогти, він повинен уособлювати альтернативу. Між тим, не варто переоцінювати вдале поєднання слів та чисел.

Судячи з усього, ідейний каркас «України – для людей» – це продукт стратегів з Фонду Ріната Ахметова. Разом з тим, Віктор Федорович дозволив собі презентувати не тільки напрямки реформ, але й навіть конкретні цифри. Зокрема, податкові канікули для малого бізнесу на 5 років, зниження ПДВ до 17% та податку на прибуток до 19% з 2011 року, збільшення обсягів бюджетного фінансування медицини до 10% ВВП, тощо.

Натомість, частина гасел виглядає відверто утопічними. Хоча б це: «Україна повинна за 10 років увійти до 20 найбільш економічно розвинених країн світу». Ніхто не проти, але, питається, як і за рахунок чого? Питання також і з приводу контрактної армії з 2011 року (за аналогічну обіцянку Тимошенко дошкуляють досі) та входження протягом 10 років 3-ох вітчизняних вузів до 500-а найкращих у світі. Вкрай сміливо, чи не так? З приводу інтеції про 50 мільйонів українців до 2020 року також можна сперечатися, адже тут далеко не все залежить від Януковича. Точно відомо лише одне: команда, яка допоможе Віктору Федоровичу з адекватними поясненнями, чому не вдалося реалізувати ці гасла, отримає «золотий парашут» на все життя. Варто також відзначити вкрай принципові «ідеологічні» моменти, зокрема позаблоковість України та двомовність. Крім того, головний «регіонал» пропонує відмовитися від ідеї зовнішнього тестування та збільшити держзамовлення у вузах на 75%, запровадити інститут сімейного лікаря, розширити повноваження місцевої влади і т.д.

Цікаво, що про конституційну реформу Янукович вирішив взагалі не згадувати, навіть так делікатно, як Тимошенко. Можливо просто забув? В останніх інтерв’ю Віктор Федорович чітко виступав за парламентську республіку, але знаєте як воно буває, стане президентом і… не позбавляти ж себе влади.

Тужанський Дмитро