Червоні мітки для Президента

Особисто я ніколи не належав до когорти «противсіхів» чи націонал-демократів, тому анітрохи не сумнівався у тому, що Янукович від 2004-го року змінився тільки косметично і до порад громадськості не дослухатиметься.

Але темпи, з якими нинішній Президент руйнує усі надії на україноцентричний курс і збереження самостійницької культурної політики, вражають, шокують і приголомшують.

Президентів оцінюють за стоденкою правління. Якщо пройтися по «червоних мітках» ZaUA, то можна кричати «алярм!» вже зараз.

Отже, мітка перша – свобода слова. Тут Віктору Федоровичу наразі серйозних закидів не зробиш. Навіть затяті бютівці говорять про наступ на цю демократичну цінність у майбутньому часі, то ж наразі дорікнути нічим. Хоча деякі популярні сайти поступово відмовляються від критики Партії Регіонів.

А от друга мітка – мовна — є куди більш показовою. Одноосібне стрімке оголошення російської другою державною могло примаритися хіба що людям з фобіями. Але російськомовний Кабмін на чолі з Азаровим – серйозний сигнал.

За попередніми даними, від третини до половини урядовців не володіють українською на належному рівні.

І хоча гуманітарний прем’єр Семиноженко навіть пригрозив усім чиновникам іспитом з державної мови, важко повірити у виконання цього наміру.

Адже найбільш показова слабка ланка – сам прем’єр, що говорить «як пісню співає»: “Можна розповідаті багато. Але навіду ліше адін малєнький приклад. Навідміну від попєрєдніків у нас єсть команда. Часу на раскачку німає, перед намі стоять нєвідкладні завдання. Ми повінні в нашей країні забєспечить чисні цени і їх стабільность».

Ну а коли Кабмін так розмовляє, то від донецького і кримського чиновництва, яке й за Ющенка не надто українізувалося, годі чекати прогресу.

А міністр ЖКГ Попов робить заяви: аби отримати з Росії дешевий газ, то потрібно робити російську другою державною.

За двомовність висловлювався і сам Янукович, який постійно наголошує, що він реалізовуватиме Хартію регіональних мов і мов нацменшин. У виконанні Януковича це може призвести до витіснення української з багатьох сфер життя.

Як приклад такої політики можна назвати переклад тестів для ЗНО на російську і скасування випускних іспитів з української для усіх випускників вузів.

До того ж президент не виключає оголошення російської другою державною — тоді, коли для цього буде 300 голосів у парламенті.

Мітка №3 – зовнішнє тестування. Тут бій програний не остаточно, але з міністром освіти Табачником надій на прогресивну освіту залишається мало. Чим у цьому випадку завинив Президент?

Персонально Віктор Федорович навряд чи має якісь упередження щодо зовнішнього тестування. Президент взагалі про царину освіти і науки має поверхневе уявлення.

Свої дипломи він здобував заочно і в зрілому віці (якщо не зважати на зеківську мудрість про рік на зоні як один університет на волі).

Тут скоріше за все панує неписане донецьке правило, що панує від вуличних пацанячих тусовок до високих вже тепер кабінетів – за будь-яку ціну «нагнути» противника.

І Табачник для демонстративного «опускання» «національно-свідомих» — ідеальна фігура. Звільниш його – виявиш слабкість перед «западенцями».

ZaUA застерігав від винагород портфелями Сергія Льовочкіна, Дмитра Табачника та Вадима Колесниченка.

Двоє перших — уже на видних посадах. І сидять, як бачимо, високо і міцно. Відомий антиукраїнськими настроями Вадим Колесниченко хоч і залишився просто депутатом, але зазіхає на Інститут національної пам’яті — структуру, до якої попередня влада його і на гарматний постріл не підпустила б.

А що Янукович? Призначив, бо свої. Інших наразі немає. Гуманітарна сфера – справа темна 🙂

Якби повернув Бакая до Нафтогазу чи Білоконя до МВС, ризикував би більше. Бо «розморозка» аж таких «привидів» минулого може викликати негативну реакцію Заходу, а там нового українського Президента наразі вітають обіймами і «більш стабільними» фінансовими рейтингами. Навіщо ризикувати?

А українська мова, історія, культура тощо бентежать єврокомісарів і держсекретарів з-за океану значно меншою мірою, ніж постачання енергоносіїв чи права людини.

Червоні маркери поставили для Януковича і на історії. В двох словах — радили Януковичу триматися у цих питаннях ющенківської концепції. Це вже повна фантастика.

Питання не в тому, Ющенко хороший, а Янукович поганий чи навпаки. Бачення історії – річ дуже суб’єктивна. Вона закладається дуже рано і зазнає змін тільки кардинальними емоційними переживаннями.

Народжений у слобожанському селі Віктор Ющенко щиро шанував ветеранів Другої світової. Ця шана, можливо, була не такою помпезно-показною, як звикли її бачити від перших осіб держави. Проте щирою.

В його риториці частіше звучали «наші батьки», ніж «подвиг народу». Попередній український Президент всерйоз переймався питанням зв’язків поколінь, а не проекціями геополітики 40-х на сьогодення.

У своїх численних інтерв’ю Віктор Андрійович часто згадував, яке враження у студентські роки на нього справили побачені на Галичині могили січових стрільців. І саме тоді він зацікавився історією українських визвольних змагань.

Не хотілося б бентежити дідуся Фройда, але неозброєним оком бачимо, що ці дитячо-юнацькі захоплення і стали засадничими в історичній риториці Ющенка.

Одна з небагатьох доступних широкому загалу старих сімейних фото Віктора Януковича датована 1985-м роком.

Тридцятип’ятирічний майбутній президент в темних окулярах разом з дружиною і старшим сином позують біля таблички з червоною зіркою, геогрієвською стрічкою і написом «Подвигу сорок лет». Думаю, саме в цій фотографії, а не в оточенні чи нинішньому Кремлі слід шукати корені любові Януковича до Дня Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні (саме так виглядає повна назва цього свята).

Янукович і всі його ближчі соратники виросли у регіоні, де непідробно шанували молодогвардійців, пишалися шахтарськими полками у складі українських фронтів і недолюблювали «бандерівців» — особливо з тих, що після війни почали масово звозити на Донбас.

Знову колективне підсвідоме, і з цим нічого не вдієш. Любов до парадів на 9 Травня і братання з росіянами у цей день – все це родом з дитинства. І сам Янукович нічого не захоче у цьому змінювати.

Щодо вшанування Сталіна і радянських спецслужб – на рівні ТБ цього не зміг зупинити навіть Ющенко. Наші телеканали без жодних «поправок на вітер» ретранслюють саги про неперевершених чекістів.

І хай дзержинці у виконанні гламурних акторів у цих фільмів «виводять на чисту воду» прибічників тих, кого в Україні офіційно визнано героями — аби реклама, аби рейтинг, аби гроші. Не буде в цю кухню втручатися і Янукович – клопітно, та ще, боронь Боже, в наступі на свободу слова звинуватять.

Щодо ветеранів УПА, ймовірно, Янукович і надалі уникатиме публічно згадувати про їх існування, а на річницю створення Повстанської Армії відрядить найімовірніше Ганну Герман як людину більш тямущу у цих питаннях — щоб не виникло чергових ляпів про «генофонд» і «геноцид».

Годі чекати прямої апології Сталіну чи ініціативи з переписування підручника з історії від самого Януковича. Все відбуватиметься за його мовчазної згоди.

Якщо Запорізька міськрада вирішить встановити пам’ятник Сталіну Президент не чинитиме перешкод – він дасть нагоду своєму електоратові «помститися» за Бендеру у Львові. Що ж до самого Бандери – забирати в нього звання Героя Януковичу особисто навряд чи цікаво – перекине це завдання на «пацанів» з фракції.

Про решту червоних міток — від земельної реформи до газотранспорту — говорити й справді ранувато. Але до застережень від 17 лютого не потрапило одне й суттєве: реальне, не завуальоване зближення з Росією.

В інформаційному просторі вже замайоріли ідеї «союзної держави з РФ і Білоруссю». Тобто міфи, про які на Правобережній Україні забули ще у 90-х. Можливо, ідеї «собирательства руських земель» банально привнесені з донецьких кухонь у київські кабінети і незабаром розвіються.

В протилежному випадку інтеграція з Москвою може стати такою ж стрімкою як формування Кабміну і призначення губернаторів. В такому випадку, Янукович стане останнім Президентом України.

Цікаво, чи він це розуміє?

Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ

zp8497586rq