Шпагат для Януковича

Українська влада щодалі все більше набирає всіх ознак авторитаризму – концентрація влади, контроль над судами, використання правоохоронної системи для репресій політичних опонентів, переслідування правозахисників та активістів, обмеження свободи слова.

Деякі представники владної команди щиро вбачають у цьому прояв сили і називають «порядком». Водночас кожен, хто спроможний думати не на два, а бодай на п’ять кроків уперед, вже сьогодні розуміє: є чимало тем та справ, які ставлять владу у надзвичайно незручне становище, коли бажана чи удавана перемога по суті своїй буде поразкою.

Особливо показовою є справа Тимошенко. Дехто вважає, що це чудова нагода продемонструвати, «хто вдома хазяїн» і що буде з тим, хто матиме серйозні наміри змагатися з Януковичем за владу. Але це лише одна сторона медалі.

Адже вже зараз очевидно, що довівши справу Тимошенко до суду, влада отримала неабиякий «головний біль».

По-перше, Юлія Тимошенко нарешті отримала жадану «сцену», і користується нею повною мірою. Прямі ефіри, вимушена увага української та міжнародної преси, недосвідчений суддя, який постійно припускається помилок і створює такий бажаний антураж заявленого Тимошенко «не суду, а судилища».

Парадокс, але факт: все це може стати новим поштовхом для політичної кар’єри Тимошенко, в якій, як здавалося, вже стоїть «крапка».

Тож бажаючи усунути Тимошенко як політичного опонента, влада дала їй унікальний шанс повернутися у велику політику.

По-друге, Захід зайняв майже одностайну позицію у цій справі, висловивши занепокоєння і ретельно відслідковуючи її перебіг. Для демократичних країн це надзвичайно небажаний прецедент, адже там кримінальне покарання політика за політичний процес (а саме так трактують підписання угод, бо власний приватний інтерес Тимошенко довести неможливо) є нонсенсом.

За політику політик несе відповідальність на виборах, тобто відповідальність є політичною, а не кримінальною.

Зважаючи на рівень контактів Тимошенко в ЄС, та вельми специфічні манери спілкування деяких регіоналів з чиновниками ЄС, які, як Василь Кисельов здатні порадити послу ЄС «поїхати на Батьківщину, якщо клімат не подобається», ця справа вже стала проблемою для підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

І це при тому, що ця угода мала стати серйозною перемогою української дипломатії та Віктора Януковича особисто.

Це безперечний фактор напруження у стосунках України із західним світом. Якщо зважити на певні особливості стосунків з Росією, яка постійно тисне і вимагає поступок, то фактично Янукович дуже ризикує опинитися у геополітичному цугцвангу.

Третє. Якість суду, приміщення, де він відбувається, снайпери на дахах, спецназ в залі, побиті журналісти і розбиті камери – це не просто антураж політичного шоу. Це все ніщо інше, як яскравий та переконливий доказ провалу «судової реформи», яку влада записала у власний актив. Адже така якість суду показує, що до реальної прозорості, авторитетності та незалежності українському судові ой як далеко.

І останнє. Почавши кримінальні розслідування проти Тимошенко та Луценко Янукович і Ко створили прецедент. Вже сьогодні чимало чиновників в Кабміні мали б задуматися, скільки справ може бути порушено після зміни влади.

Навіть якщо до чиновників уряду Тимошенко питання щодо корупції були поставлені справедливо, то чи став нинішній уряд прозорим і чи діє він завжди у строгій відповідності до закону? Відповідь очевидна. Тож кримінальні справи проти діючих міністрів забезпечені, це лише питання часу.

Ті, хто щиро вірять, що Януковичу вдасться побудувати систему спадковості влади, як це вдалося Росії, погано знають і Росію і Україну.

На відміну від Росії, де імперська ідея є базисом держави, Україна дуже різна за своїми прагненнями та навіть цінностями. А відтак в Україні маятник постійно буде коливатися між прозахідним та проросійським векторами, що означатиме неминучість зміни влади.

Більше того, саме це і є базисом для реального поступу країни, коли через політичну конкуренцію в середовищі політичного класу доведеться прагнути більшої якості політичного процесу і відповідальності.

Ще більша помилка вірити, що владу вдасться втримати силою. У разі фальсифікації виборів, влада отримає не лише «двійку» від Заходу, який пильно спостерігатиме за процесом. Вона отримає усвідомлення багатьма суспільними групами загроз диктатури і «консервації» ситуації. І цей процес вже розпочався.

Наразі владний прошарок надзвичайно вузький, представлений переважно одним регіоном і командою людей, які виявилися неспроможними встановити хоча б умовний баланс між інтересами різних бізнес група та соціальних прошарків.

Все це на фоні фальсифікованих виборів цілком спроможне призвести до соціального вибуху, адже люди, які позбавлені можливості реалізуватися у власній країні, просто не матимуть вибору.

І тут останній шпагат. Приборкання революцій – то справа надзвичайно невдячна в сучасному глобальному світі. Адже, як показує досвід Муаммара Каддафі та Алєксандра Лукашенка, такі дії перетворюють країну на в’язницю для диктатора та його команди.

А така перспектива точно не сподобається політичній групі, до якої входять найбагатші люди країни. Їхні гроші – не в Україні і не в Росії, їхні діти навчаються в Британії, лікуватися вони зникли в Швейцарі та Німеччині, відпочивати в Італії, і навіть за покупками їздити до Франції. І всіма цими можливостями вони точно не готові жертвувати в ім’я лідера, який точно не відрізняється унікальною харизмою.

Подібні шпагати – серйозна дилема, і її вже зараз варто мати на увазі тим, хто сповідує та заохочує нинішній курс «сильної руки», який, направду, може виявитися вельми слабкою позицією вже в недалекому майбутньому.

Вікторія Сюмар