Що це було? Послання?

Головне, що трапилося у Верховній Раді під час оголошення президентського послання полягало в тому, що Президент склав із себе, Уряду і своєї партії, відповідальність за стан речей у державі.

Судячи зі слів Президента, перший винуватець – суспільство, яке, мовляв, “не готове до запропонованих змін”. Може, не ті зміни запропонували?

Іншого винного знайшли в бізнесі, який, за словами Президента, “займає вичікувальну позицію – або критика, або спостерігача”. Причому, за словами Президента, “навіть, так звані, підприємницькі майдани, були скоріше критичною реакцією на дії Уряду, аніж продуктивною пропозицією з конкретними і обґрунтованими проектами для влади”. Хоча, може, готувати “конкретні і обґрунтовані проекти” є завданням влади, а не торгівців з базару? Принаймні, влада за це їсть, і ніхто не скаже, що не жирно.

Третій винуватець – це “бюрократизована державна машина”, яка за словами Президента, “виживала за будь-якої влади і по інерції намагається зберегти свої звичні механізми управління, свої адміністративні можливості та корупційні схеми тіньового заробітку”. За словами Президента, “потрібно зламати практику зволікань та інерції, подолати розгубленість політиків та бюрократичний саботаж”.

Однак, Президент чомусь не згадав, що “бюрократизована державна машина” – це не якийсь анонім. Це чиновники, яких усіх, по всій вертикалі влади, Президент може звільнити в будь-який момент, одним своїм підписом чи вказівкою. Не слід забувати й про те, що керують цією “бюрократизованою машиною” ті, хто її спроектував та дбайливо оберігав від поламок протягом останніх п’ятнадцяти років.

За таких умов “поганих бояр” не буває.

Якщо Президент бачить бюрократичний саботаж, то це питання вирішується за пару хвилин, з такою ж швидкістю, з якою Конституційний суд ухвалив рішення про передачу Президентові всіх владних повноважень. Які йому, до речі, не давав народ.

Якщо Президент справді бачить те, що бачить уся країна – “корупційні схеми тіньового заробітку” на найвищому рівні, то йому не потрібно багато напружуватися. Президенту треба просто відправити у відставку своїх знайомих.

Першою темою свого виступу Президент зробив корупцію. І це можна тільки вітати.

За його словами, “корупція в Україні – системне явище. Вона руйнує державу і принижує кожного громадянина, який вимушений захищати свої інтереси на основі “тіньових стосунків” з чиновниками. Сьогодні корупція стала безпосередньою загрозою конституційним правам і свободам громадян. Подолання корупції – це також важливий додатковий ресурс економічного розвитку. Я підтримаю всі ініціативи, що пов’язані з моніторингом та виявленням корупціонерів, де б вони не працювали і якою б владою не володіли”.

Проте, Президент так і не дав відповіді, що зробив для боротьби з корупцією, крім словесної “підтримки ініціатив моніторингу” та цілком порожніх законопроектів, які досі, попри свою порожність, так і не ухвалені?

І це при тому, що Президент тотально контролює правоохоронні органи та судову систему. Чи не замалий результат?

Особливо на тлі різкого зростання хабарництва і поборів в країні, на тлі того, що владою цілком свідомо збудована система бюджетних потоків. За цією системою кожна 1 народна гривня давала 30 копійок приватного прибутку, вже на етапі розподілу на верхньому рівні. А скільки буде розкрадено взагалі, знає лише Генпрокуратура. Знає, але нікому не скаже, з відомих причин.

Однак, і тут знайдені винні, ті, хто “не допрацьовує”. За словами Президента, “тіньові” корупційні послуги та корупційну ренту, ми зможемо подолати лише за умови, якщо на боротьбу підніметься вся громадськість”.

Дяді Васі, тітці Горпині, чи навіть вчителю, лікарю або бізнесменові, які самі борються за виживання, пропонують кидатися з відкритим забралом на боротьбу з корупцією. Яку при цьому покриває влада на найвищих і місцевих рівнях, а також міліція, суди, прокуратура, СБУ і далі за списком – всі ті, хто повинні з корупцією боротися. Результат боротьби, як кажуть, на лице.

А за логікою Президента, якщо “громадськість” не піднялася, то сама винна в корупції. А влада, яка сконцентрувала повноваження, більші ніж у пересічній арабській монархії, ні в чому не винна.

Аналогічна ситуація і з іншими “реформами”. За словами Президента, “у мене дуже багато зауважень до ідеології останніх напрацювань. Я їх висловлював прямо і відкрито”. Хотів би я побачити тих, хто недочув ці “прямі” та “відкриті” президентські висловлювання. Вкажіть пальцем, пане Президенте. Переконаний, підніметься уся громадськість – винні будуть покарані і Вам за нас не буде соромно.

При цьому, сам Президент зізнався, що ці реформи досі толком не осмислені. За його словами, “амбітні цілі, які ми проголосили в 2010 році, потребують більш глибокого осмислення та нових акцентів економічної політики на довготривалу перспективу – як мінімум, до 2020 року”.

У зв’язку з цим кілька запитань: “А чим ви, шановні, займались, перебуваючи у владі протягом останніх 10 років? Невже не вистачило часу осмислити, збагнути, зрозуміти, зрештою навчитись, як інші роблять? Куди поділись ваші напрацювання, стратегії, концепції та програми?

Можна не відповідати. Здогадуюсь чим займались, чого не вистачило та куди поділись. Усе значно простіше, нам чесно дають зрозуміти – до кінця нинішньої президентської каденції ніякого покращення не буде. А будуть і далі годувати “завтраками”, олімпіадами, “великими двадцятками”, із прицілом на 2020, чи там, 3020 рік.

Не можу пройти повз відвертість Президента, з якою він нарешті погодився з тим, що “необхідно визнати: сьогодні національна економіка залишається здебільшого неефективною, залежною від кон’юнктури на зовнішніх фінансових та товарних ринках. До цього часу у структурі вітчизняної промисловості зберігається домінування старих технологічних укладів та виробництва продукції з низькою доданою вартістю. Базові галузі надзвичайно витратні. Рівень енергоємності ВВП в Україні і дотепер перевищує середні показники по СНД та майже втричі – економічно розвинених країн світу”.

Але, сказавши “А”, Президент не каже “Б”.

А саме, хто українську економіку такою зробив? У той час, як добрі 80% ВВП країни перебуває під прямим контролем Партії регіонів, а серед чинного уряду більшість, включно з прем’єром, сидить на урядових посадах десятиліттями? А сам Президент, крім президентського терміну, ще майже чотири роки очолював Уряд?

Щоправда, Президент прозвітував, що майже 30% із запланованого виконано. Ці 30%, судячи з усього, полягають в інтелектуальній праці щодо вигадування нових назв для старих посад, та в множенні паперів, які якщо і впливають на ситуацію в країні, то в гірший бік.

Зокрема, за словами Віктора Януковича, “спільними зусиллями розроблено програму економічних реформ, почав активно працювати Комітет з економічних реформ. Прийнята ціла низка значущих нормативних актів, зокрема, конституційний закон про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики, нові бюджетний та податковий кодекси. У минулому році також започатковані реформи в різних сферах – судовій, регуляторній, державного управління, в освіті та медицині. Я підтримав громадську ініціативу щодо створення Конституційної асамблеї”.

Нові і старі комітети – усе це прекрасно. Але що з цього “джерелу влади” – народові?

Ще Президент може віднести до “30% досягнень” планування та реалізацію спецоперації з повернення йому повноважень Леоніда Кучми, що остаточно закріпила тотальну концентрацію влади у міцних руках президентської адміністрації (але, як виявилося, не відповідальності).

Треба розуміти, що за цих умов, заява Президента про намір “побудувати демократичну модель політичної системи та сучасну, конкурентну державну владу” – це всього лише пустий звук.

Висновок: Президент поділився міркуваннями та роздумами, замість висновків та рішень, що вказували б на бажання виправити помилки та прорахунки. Щонайменше, що за такої ситуації мав би зробити Віктор Янукович – це відставка чинного Уряду.

Роботи над помилками, ось чого чекали усі, хто уважно вслухався в політичні штампи та пусті заяви президентської канцелярії.

І нарешті, Президент закликав українців не жалітись і не принижуватись.

З цієї трибуни я хочу звернутися до кожного українця із закликом – досить жалітися і принижуватися. Україна сильна і гідна держава. Настав час проявити український характер. Довести і собі, і світові, що Україна – це країна-лідер”, – слушно заявив Президент.

От лише чи замислювались ті, хто вписав ці слова в президентське послання, наскільки дивно вони прозвучать з уст того, хто маючи на руках усі владні повноваження для реального вирішення питань, визнав неспроможність влади, яку очолює. Чи не є це, як раз тим приниженням українців, та й самого Президента?

Андрій Пишний