"Юні орли" не штовхають з постаментів "динозаврів"

Інтрига виборів — наскільки другий ешелон кандидатів потіснить перший — несподіванок не принесла. Молоді політики не захотіли домовлятися. Важковаговики президентських перегонів знову не залишають нам вибору.

Юні орли

Хто б не переміг — Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко — нас чекають нові розбірки та скандали, протистояння та новий перерозподіл власності. Кожен з них захоче закріпити свою перемогу на десятиліття. Хто не здасться в полон — буде розчавлений.

Шкода. А така симпатична та обнадійлива могла зібратися команда з молодих облич.

«Чому молоді не змогли домовитися і зіштовхнути з постаменту підстаркуватих «динозаврів»?» — поцікавився я у Сергія Тігіпко під час його перебування у Львові.

Тігіпко був готовий до такого запитання. Сказав, що Яценюк і Гриценко не хотіли об'єднуватися. Щодо декого з інших кандидатів, їх участь в команді могла зіграти негативну роль.

Схоже, кожен з трійки лідерів другого ешелону думав насамперед про майбутні парламентські вибори. Хотіли спробувати чого варті, як учні в школі, яким в щоденник заносять оцінки.

Другому ешелону бали виставить виборець. А потім все підсумують і порівняють рейтингову шкалу. Хто виявиться сильнішим, до того побіжать політики, до того попливуть фінанси.

Ось заради чого другий ешелон кілька місяців морочив українцям голову.

«Але ж Ви відкинете Україну на п'ять років назад, — спробував я викликати кандидата на відвертість. — Ви знаєте, що нам принесе прихід до влади Януковича чи Тимошенко?«.

«Вони не запалять людям очей. Вже були при владі. Не провели реформ. Що тепер скажуть?«- відбивався від прискіпливих запитань Тігіпко.

Далі став розповідати про необхідні переміни. Про непопулярні кроки щодо розвитку малого та середнього бізнесу. Про реформу судової системи.

«А куди Ви вивезете 20 сімей олігархів«, — поцікавилися ми в Тігіпка.

Наш співрозмовник відразу не второпав натяку, що на перепоні реформам можуть стати інтереси олігархічних кланів. Вони не зацікавлені в розвитку малого і середнього бізнесу.

Коли уточнили суть запитання, для відповіді вибрав м'ягкий варіант. Щоб вовки були ситі та вівці цілі. Нікого не треба вивозити — владу олігархії можна обмежити економічними методами. Для цього існує Антимонопольний комітет. Серйозні зміни можуть торкнутися монополізму в сфері ЗМІ…

Я слухав Сергія Тігіпка і згадував старого університетського викладача економіки. Він брав у руки аркуш паперу. Зверху писав: багатії — 5-10 відсотків, знизу — бідні, понад 50 відсо

тків. Середину залишав чистою. Там мав бути середній клас.

Підносив аркуш догори, мнув середину у різні боки і запитував: що можна робити з суспільством, в якому нема сильного середнього класу? Що завгодно! Як з людиною, в якої нема хребта.

Цей трюк рік тому я продемонстрував Арсенію Яценюку.

«Ви не глупий чоловік«, — повідомив той і погодився, що без міцного середнього класу неможливо провести  повноцінні реформи.

Електорат другого ешелону — це переважно представники малого і середнього бізнесу, яких в черговий раз використали.

Вони сьогодні найбільш беззахисні. Потужні олігархічні клани мають у своєму розпорядженні усі важелі впливу: гроші, владу, юридичні контори, своїх людей в силових структурах. Вони правлять бал в Україні. Для чого їм дрібна рибина під ногами?

Знаю впливового галицького олігарха, який у недільні дні зібрання для обласної влади проводив у своїй сауні. Хто не приходив, міг позбутися посади. Керівник регіонального підрозділу силового відомства цілком серйозно розповідав, як олігарх передав йому через знайомих персональне запрошення в сауну.

Перед тим багатій змістив одного силовика і посприяв призначенню сусіда-полковника з прилісового селища на відповідальну посаду. Чим налякав місцеву владу.

Ситуація, на щастя, розрядилася сама собою. Після виборів вплив олігарха зменшився. Принциповий юрист зробив блискучу кар'єру і зараз займає відповідальну посаду в столиці.

Але історія досить повчальна, бо найбільших втрат під час виборів 2010 року зазнають саме ті, кого ми називаємо середнім класом. Власники малих підприємств, кафе, ресторанчиків, магазинів, ремонтних майстерень. Серед представників другого ешелону вони побачили надію на зміни в суспільстві.

Чим ближче до фінішу, тим відвертіший стає другий ешелон. Вже ніхто не приховує, що головне для них — парламентські вибори. Заради політичного майбутнього вони готові закрити очі на проблеми свого виборця.

Подумаєш, двоє політичних «динозаврів» ще п'ять років будуть з'ясовувати між собою стосунки. А їм є що ділити. На десятиліття закріплюють майбутнє своїх родин, дітей і правнуків.

Ми, середньостатистичні українці, дякуючи «юним орлам», знову будемо свідками тривалого перетягування канату. Сили майже рівні. Переможців не буде. Втрати країни, схоже, нікого не цікавлять.

Другий ешелон тим часом готується приміряти крісла в парламенті. Але чи можна завтра довіряти політикам, які сьогодні заради свого політичного майбутнього пожертвували інтересами країни?

Чого доброго чекати від тих, хто не зумів домовитися? Чим вони відрізняються від політичних «динозаврів».

Богдан Кушнір

zp8497586rq