Янукович визнав першість Юлії Тимошенко?

januk«Я зроблю все, щоб російська мова була другою державною – й ось у цьому в нас різниця з Тимошенко«…

Віктор Янукович публічно визнав, що главою Української держави має бути Юлія Тимошенко, а не він. Саме так слід сприймати його готовність відстоювати інтереси меншості населення України, а це заперечує саму можливість здобуття регіональним лідером посади Президента всієї країни. Ідеться про його бажання надати російській мові статусу державної, що підтримує лише частина так званого “російськомовного населення” України, і то з окремих регіонів.

Утім, допускаю кілька можливих пояснень учорашніх одкровень Віктора Федоровича, коли він демонстрував одеситам білу пухку ручку, позбавлену будь-яких натяків на трудові мозолі, якою він, ставши Президентом, горить бажанням підписати антиукраїнський закон.

Перше пояснення. Янукович просто не розуміє, про що говорить. Його інтелектуальні можливості не поширюються на такі складні речі, як мовна політика держави… Він уявлення не має, що таке президентська посада, хто такі громадяни України і навіщо їм державна влада. Враховуючи, як тяжко даються панові Януковичу цитати, прізвища та політико-географічні поняття, таке пояснення його “проросійських” одкровень цілком імовірне. Ну не всім же бути мудрими й розумними. У політиці завжди є широка ніша для маргіналів у сфері інтелекту, або, простіше кажучи – дурнів. Погляньте лишень, скільки їх у вищому законодавчому органі…

Друге пояснення (яке не заперечує першого). Янукович вислужується перед Росією, намагаючись зайняти нішу, за яку так активно бореться й пані Тимошенко, а також низка дрібніших політиків – Симоненко, Вітренко, Табачник, і ще такий кандидат, як Тигіпко. Що дає ця ніша? Небагато. Прихильне, принаймні на словах, ставлення обох російських царків і, можливо, “любов” частини електорату, який хоче повернення в радянське минуле. Щоправда, Тимошенко, обіймаючи посаду глави уряду, як відомо, сподівається на більш вагомі дивіденди від Путіна–Медведєва.

Третє пояснення (не заперечує другого). Янукович грає на бажаннях маргінального електорату й цинічно їм бреше, добре усвідомлюючи, що в Україні за жодних умов російська мова державною не буде. Ось пройдуть вибори, він стане Президентом, але поховає свою обіцянку, як це зробив свого часу Кучма. Та ще й скаже маргінесу: “Бачите, я все робив для пробивання російської мови, але парламент, чи, скажімо, Конституція мені не дають можливості цього зробити”.

Особисто я в таку мотивацію вірю мало, враховуючи більшу ймовірність першого пояснення. Скудоуміє, яке, до речі, завжди виходить на перший план, коли житель України говорить про власні проблеми з мовою (наприклад, “не понімаю украінскій”) – судячи з усього, справді серйозний бар’єр для Віктора Федоровича в його просуванні до найвищого державного крісла. Мову він хоч і “понімає”, але цього для державного діяча явно замало.

Четверте пояснення (не заперечує ні першого, ні другого). Янукович віддає першість Тимошенко, визнаючи, що Президентом усієї України, на відміну від неї, він бути не може.

А як же ще розуміти його слова: “Я зроблю все, щоб російська мова була другою державною – й ось у цьому в нас різниця (з Тимошенко, яка категорично це заперечує)”? Тобто: я захищатиму інтереси Росії, проводитиму російську політику в Україні – на відміну від Тимошенко, яка цього не робитиме…

Здався, як кажуть, без бою…

Чи, може, знову домовилися? Він хвалить її, вона стає Президентом і обдаровує його прем’єрським кріслом… Не віриться в це, але ступінь цинізму вітчизняних політиків настільки високий, що ми, пересічні громадяни, не можемо поставити себе на їхнє місце й уявити, чим вони керуються. У злочинців і пострадянських політиків – інша логіка.

Оксана Охрімчук