Євромайданус ігітур

Після оголошення студентського страйку в жодної порядної людини вже не лишилося жодної притомної підстави не долучитись до Євромайдану.
maidan1studennt
Революції починаються не тоді, коли вожді скликають 100 тисяч на майдан. Революція охоплює повітря в той момент, коли вчорашні діти дорослішають достатньо, щоби наважитися ризикнути своїм соціальним статусом, майбутньою кар’єрою, а то й власним життям заради ідеї. Хтозна, чи ці самі хлопці та дівчата вийшли би на площі років за 5, коли в кожного є стабільне крісло в офісі, сім’ї, кредити та втома від буденності життя (значна частина нинішніх хатніх євро песимістів якраз і вийшла з тієї «помаранчевої» студентської хвилі). Але зараз, тут і сьогодні ця молодь – найцінніший здобуток революції, її серце й легені.

Коли на майдани виходять студенти, писати в Фейсбук глибокодумні противсіхічні пости стає моветоном. Залишити дітей наодинці з загонами ментів та зграйками тітушок – це вже не розважливий нейтралітет, це звичайний злочин. Так, багато хто з опонентів (та й прихильників) Євромайдану вважає цих юних пасіонаріїв гарматним м’ясом, чий підлітковий максималізм використовують політики. Але, врешті, ці діти вірять у те ж саме, на що вже багато років без надії таки сподіваємося ми. Хочете назвати це казкою? Називайте як хочете. Та лише діти, які не встигли втратили віру в дива, здатні ці дива втілювати в реальність.

Їм цей символічний, за великим рахунком, акт ­підписання Угоди про асоціацію з ЄС потрібен значно більше, ніж нам, які за останні 22 роки звикли бачити Європу якимось недосяжним Диснейлендом. Десяток років, які мусять пройти між підписанням Угоди та вступом до ЄС, може бути критичним для дєдушок Рибака, Азарова та Януковича, але цим дітям у 2023-му буде заледве по 30. Наскільки ж швидко ці десять років пролетять, легко відповість кожен ветеран Помаранчевого Майдану – все-таки 9 років уже відматюкалися з тих веселих днів.

Лишити без підтримки цих студентів, які вийшли відстоювати своє і наше майбутнє, означає приректи ні в чому не винних дітей на репресії у власних же університетах. Дозвіл ректорів на загальний страйк аж ніяк не означає, що в разі провалу Євромайдану вільнодумство лишиться безкарним. Свідомість мстивого гопника Януковича і «дешевого клоуна» Табачника ніколи не зможе осягнути мотивацію вільних студентів, які «каліфорнійських академієв не кончалі» та листи Грушевського з архівів не цупили. Віктор Федорович і його вірний Дмітрій Владіміровіч ні на хвильку не засумніваються в тому, що ці «мєлкіє бандєровци» сумлінно, як будь-який правильний пацан на службі Парті регіонів, відпрацьовують чиїсь гроші – гранти Сороса, таємні мільярди ЄЕСУ чи навіть золото Павла Полуботка. Тому можна дати стовідсоткову гарантію: щойно все стихне – проблеми з навчанням, стипендіями та гуртожитками одразу почнуться в кожного. І винними в цьому будуть не Янукович із Табачником (скунса смердіти вже ніколи не відучиш – така його вдача), а ті, хто знову полінувався вийти на Євромайдан.

Якщо ви й досі вагаєтеся, чи варто братися за безнадійну справу, а замість пафосу, гасел та звичайною людської совісті все одно волієте дослухатися лише до практичних аргументів, то є й такі. Вже згадані дозволи ректоратів на страйк – це доволі чіткий знак: переламний момент настав. Сідниці будь-якого ректора (фрондерську Могилянку тут не рахуємо) відчувають зміну вітру досконаліше за будь-який флюгер. І якщо людина, знаючи, що своєю посадою зобов’язана не так власному авторитетові, знанням та здібностям, як конкретній партії та конкретному Федоровичу, наважується наступити цьому Федоровичу на хвіст, то перемога явно не настільки далека, як нам намагаються довести.

P.S. А от сьогоднішні спроби нав’язати студентам зі сцени Майдану так званий «єврогімн», який починається словами про те, який «нам потрібен президент», – це відверте фуфло. Мало того, що ця партійно-пропагандистська фігня, як було оголошено, «написана півроку тому» і не має жодного стосунку до нинішніх подій, – вона ще й, щиро кажучи, за своїм художнім рівнем не витримує жодної критики. Краще вже співаймо «Оду до радості». Або – від сьогодні – ще й «Гаудеамус».